Зла, нестримна людина – покарання не тільки для близьких, але і для всіх оточуючих людей. Вона може бути дуже приємною на вигляд. Але варто їй відкрити рота – хочеться тут же бігти, куди завгодно! Такою мірою нестерпно таке «спілкування».
Чи треба брати “вогонь” на себе?
А якщо це колега по роботі? Чи того гірше – твій начальник? Життя, наш життєвий досвід показують, що в таких випадках один із двох завжди бере вогонь на себе. Як саме? Мовчки, лагідно і смиренно переносить таку поведінку. І це при тому, що обидві людини – православні християни.
Несправедливо, правда?
Гнів є спогад потаємної ненависті, тобто пам’ятозлоб’я. Гнів є бажання зла, що засмучує. Запальність є передчасне запалення серця. Засмучення є неприємне почуття, що гніздяться в душі. Дратівливість є схильним рухом вдачі і неподобство душі.
«Геронда, Чому я гніваюсь з найменшого приводу?
Жінка, яка одного разу запитала Паїсія Святогорця, все-таки, на мій погляд, усвідомлювала, що не права, мучилася і страждала від того, що не може, не вдається їй впоратися з собою. І ось що відповів їй преподобний:
– Гніваєшся, бо думаєш, що завжди винні інші. У тобі гнів походить від того, що ти приймаєш щодо інших помисли, що приходять ліворуч. Якщо прийматимеш помисли, що приходять праворуч, то не звертатимеш увагу на те, що тобі сказали і як сказали. Прийматимеш відповідальність на себе і не гніватимешся.
– Але, герондо, я не можу повірити, що завжди винна саме я.
– Схоже, що в тебе є прихована гордість. Дивись, обережно, адже гнів несе у собі самовиправдання, гордість, нетерпіння, нахабство.
Безцінна настанова отця Паїсія!
По суті, це глибокий роздум про гнів з прикладами з нашого звичайного життя. Але таке зрозуміле і просте, що сумнівів не залишається – тільки так віруючій людині і слід чинити.
«Смиренністю і мовчанням ми перемагаємо гнів… Одного разу кіт Дікас у мене в келії збирався придушити жабеня. Жабеня сиділо без руху, і Дікас залишив його в спокої і пішов. Жабеня своїм мовчанням і смиренністю перемогло кота. Але варто йому хоч трохи поворушитися, Дікас схопив би його, став би кидати і бити, як бубон».
Старець Паїсій говорив:
– Якщо людина кипить від гніву, то їй нема чого говорити, краще помовчати і читати про себе Ісусову молитву. А коли він від молитви заспокоїться, притихне, то можна й домовитися з ним. Навіть рибалки у шторм не виходять на лов, а чекають, коли море вщухне.
“Читайте Ісусову молитву”, – невпинно повторював отець Паїсій. І завжди вимовляти, коли важко та потрібна допомога. У будь-яких складних та навіть екстремальних ситуаціях.
І невпинно повторювати:
«Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного!». Або короткий варіант: «Господи, помилуй!»). А ще дуже добре та вкрай корисно для християнина читати «Символ віри».
Казка про чарівну воду або як побороли гнів старий зі старою
Жили-були чоловік із дружиною. Коли були молоді, жили добре, дружно, ніколи не сварились. Але ось прийшла старість, і почали вони раз у раз лаятися, сперечатися один з одним. Старий скаже старій слово, а вона йому два, він їй два, а вона – п’ять, він п’ять, а вона – десять. Зрештою, між ними починається така сварка – хоч із дому тікай!
А коли охолонуть, почнуть з’ясовувати – ніхто не винен.
– Що це ми з тобою, стара, га? – скаже старий.
– Та це ти, старий, ти все!
– Я? Чи не ти? Зі своїм довгим язиком?
– Не я, а ти!
– Ти, а не я!
І знову сварка починається.
Ось почала стара думати: що робити? Як зі старим жити далі? Пішла вона до сусідки і розповіла їй про своє лихо. Сусідка їй каже:
– Я можу допомогти твоєму горю. Є в мене чарівна водиця. Як старий почне кричати, ти візьми до рота трохи цієї водиці. Але дивись не проковтни її, а тримай у роті, доки він не заспокоїться… І все буде добре. Стара подякувала сусідці і пішла додому.
Тільки вона увійшла, а старий одразу давай кричати:
– Де була? Що робила? Давно настав час вечеряти, а тебе нема!
Хотіла стара відповісти йому, але згадала про пораду, взяла до рота води з пляшечки і не проковтнула її, а почала в роті тримати.
А старий бачить, що стара не відповідає, і сам замовк.
Зраділа стара: «Мабуть, ця водиця й справді чарівна!»
Сховала вона пляшечку з чарівною водою і вечерю почала готувати.
– Що ти там гриміш? – забурчав старий.
Стара хотіла йому відповісти, та вчасно згадала пораду сусідки і знову взяла до рота водицю.
Бачить старий, що стара ні слова йому не відповідає, здивувався і… замовк.
І з того часу вони перестали сваритися і стали жити дружно, як у молоді роки. А все тому, що коли старий почне кричати, стара відразу — за чарівну водицю.
Ось сила в ній якась!
Чи є гнів гріхом?
Нагадаю, друзі, що Сам Господь у Нагірній проповіді говорить про те, що гнів є смертним гріхом. Наведу цю видатну цитату повністю:
«Ви чули, що сказано давнім: не вбивай, хто ж уб’є, підлягає суду. А Я кажу вам, що кожен, хто гнівається на брата свого, даремно, підлягає суду; хто ж скаже братові своєму: “Рака”, підлягає синедріону; а хто скаже: “божевільний”, підлягає геєнні вогненній. Отож, якщо ти принесеш твій дар до жертівника, і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, залиши там дар твій перед жертівником, і йди, перш примирись з братом твоїм, і тоді прийди та принеси дар твій. Мирись з твоїм суперником швидше, поки ти ще на шляху з ним, щоб суперник не віддав тебе судді, а суддя не віддав би тебе слуги, і не вкинули б тебе в темницю; істинно кажу тобі: ти не вийдеш звідти,не віддаси до останнього кодранта» (Мф.5: 21-26).
Говорячи простою мовою, гнівливу людину чекає суворий Суд Божий. І горіти тоді їй в геєні вогненній за свою злісну вимову. Бо гнів – це один із смертних гріхів.
На закінчення хочу навести слова Апостола Якова – брата Господнього:
«Отже, браття мої любі, всяка людина нехай буде швидка на слухання, повільна на слова, повільна на гнів, бо гнів людини не чинить правди Божої» (Як.1: 19-20).
