Якщо мене прокляли недоброзичливці, що мені тепер робити? Справді, ми іноді чуємо на адресу вкрай недоброзичливі відгуки. Іноді справедливі, частіше, ми переконані, що вони несправедливі, від людей психічно нездорових, або просто від людей, у яких слова вийшли з-під контролю розуму, злості, заздрості, неприязні, засмучення.
Яка дієвість цих прокльонів? Вона буває як жахливо і невідворотно трагічна, так і абсолютно бездіяльна і, навпаки, буває Божими благословеннями, які привертають до нас. Таким чином, прокляття бувають наскільки руйнівними для нас і низводять на саме дно пекло, а не тільки якісь земні негаразди переносять.
Але бувають і такі прокляття, коли вони вивергаються проти нас, то замість неприємностей привертають до нас тільки особливу Божу благодать і благословення. Яка ж різниця, як розібратися, яким прокляттям тебе прокляли: тим суттєвим і відкидаючим тебе від Бога або навпаки тим прокляттям, яке лише підтверджує твою єдність зі світлом істини та правдою.
“Тільки б не постраждав хтось з Вас, – каже апостол, – як чужовідвідувач, як перелюбник. А якщо як християнин навлече на себе гоніння і злослів’я, то дякуйте Богові про цю долю.”
І ще раніше у Старому Завіті, цар Давид помічає: “Ті проклинають, а ти, Господи, благословляєш”.
І очевидно, що побоюватися потрібно лише того прокляття, яке виривається з людей, із серця людини, глибоко розчарованого нами, яка у своїй перш, можливо, великої надії на нас.
Як правило, це мова про материнське, про батьківське, про сподівання на свою дитину, вкладає в неї, прагне побачити в майбутньому в ньому все краще, але коли згодом зустрічає з боку дитини, що виросла, люту невдячність, боговідступництво, мерзенні та руйнівні для їх вчинки, тоді це серце отримує якесь страшне на противагу свою любов і благословення замінити на досконале анафематування, якийсь заклик у свідки самого Бога про людське нерозкаяне падіння, тяжкий і небажаний стан, який якраз і буває зафіксований, відображений словами прокляття з боку людей, як правило, зовсім не байдуже до того, кого проклинають.
І про це прокляття церква має дуже ясні поняття, коли молиться священик і близькі про покійного, коли в руку його вкладається дозвільна грамота, матеріальне свідчення розкаяння людини у своїх гріхах, то окремо згадуються всякі види прокляття, які могли осягнути цю людину.
Якщо він прокляття батька чи матері свого на себе навів, під власне прокляття підпав своїми безрозсудними словами “Хай я проклятий!” або ще в тому-то й у тому випадку сам безвідповідально і не розуміючи, що він говорить і що творить, викликаючи на себе гнів Божий і певну ушкодженість з його душею, присутню внаслідок цих слів, а, можливо, точніше сказати, невиконаної умови залишитися непроклятим, коли обіцянкою стає та чи інша справа чи бездіяльність, яка в результаті порушується.
Йдеться в цьому випадку не про анафему з боку церкви. Таких вже відсічених самих себе раніше відсікли від церкви вже й не відспівують, але тих, хто, можливо, мимоволі опинився, таки, під визначенням цього прокляття, адже воно виходить з особистості, від особистості, а ті, що беруть на себе такі відповідально-рішучі страшні слова, що передбачають сенс відчуження людини від Бога назавжди.
Прокляття не тільки прагнуть залучити якісь земні неблагополуччя до людини, але перш за все звіщає досконале відчуження від Бога назавжди, що сприймається так з боку, тим, хто це прокляття в серцях посилає в слід людині, повністю, на її погляд, занепалій і зовсім вже не здатній, не бажаючій ніякого виправлення. Від такого прокляття Церква посилено молиться позбавити кожного православного християнина.
До речі, як бути з не православними християнами? Саме існування поза хрещенням, поза народженням у життя вічне є перебуванням під прокляттям.
Те відчуження синів Адама та Єви, яке, називаючись первородним гріхом, є ознакою нашої приналежності до цієї спільної природи первозданної людини, воно називається життям під прокляттям. Від цього прокляття позбавляє нас хрещення, народження в життя вічне.
Тому, до речі, і дивно чути й досі дискусії серед православних про те, чи треба хрестити немовлят. Або це вже нехай буде справою його зрілості, до якої він, перебуваючи під прокляттям, під загальним відчуженням від Божої благодаті і від вічного життя, повинен зростати під впливом якихось сил, якщо ви не хочете, будучи дорослими, відповідальними за його дорослішання і виховання, повідомити йому цю благодать, народити його хрещенням у життя вічне?
Отже, очевидно, йдеться тепер уже про православних християн, які у своєму житті, однак, виявились віддаленими від виконання Божих заповідей.
І таким чи іншим чином, який згадується і в цій дозвільній грамоті, у цьому прощальному документі, з яким відбувається вже й поховання людини, церква додає свою опіку і молиться про те, щоб дозвільною молитвою священика через розкаяння самої людини, всі гріхи були з її душі очищені, в тому числі, і те прокляття, яке могло бути на ньому через якесь непорозуміння, помилки молодості або гріхи досконалі.
Але є й інші прокляття, які прямують проти нас, але до нас не прилипають. “Зневаження тих, що ти терпиш, Господи, на підоші нам’я” – так називав прокляття з боку безбожників і гонителів цар Давид.
Ті, хто плюють у небо, ті, хто богозневажають, вони виявляють свою ненависть до нього ненавистю до людей, носіїв імені Христового. І тоді їхня ненависть, їхні плювки, їхнє злослів’я, їхнє прокляття повертається на їхню ж голову. І їхній словесний прояв своєї ненависті, своєї нетерпимості є деяким фактом їхньої власної ушкодженості та від Бога відчуженості.
І чим більше вивергає прокльонів така людина, дуже часто це і знак реальної одержимості від духів темряви, тим очевидніша їївласна приналежність до області темряви та призначеність до озера вогняного, не йому уготованого, але диявола та ангелів його.
Але прокляття в устах людини богохульної, богоборної, прокляття, які спрямовуються щодо тих, хто прагне бути вірними Господу, жодним чином зашкодити їм не можуть.
І, навпаки, будучи іноді, як казав Феофан Затворник, цілющими грязями, доставляють ще яскравіше сяяти його вірність Богу, стверджують його ще більшою рішучістю протистояти тим духам темряви.
Тим спокусам, які, звичайно ж, її стосуються, як людини, що здійснює ще свій життєвий шлях, але за наявності цих лайників, гонителів, проклиначів, які самим неподобством власної озлобленої особи, власних потопних дієслів, власної ненависті підтверджують великий смуток і біду людини, опинилася залежно від Духів темряви у зв’язку зі своєю відчуженістю від Божої благодаті, звичайно ж, ще більше зміцнює вірних у дотриманні Господнього шляху.
Тому страху їх не злякаємося і не збентежимося, тому ті проклянуть, а ти, Господи, благословиш їх, тому і для нас подібне злослів’я є привід для подяки Богові і молитви про напоумлення, про покаяння тих, хто самі знаходиться в цій царині темряви, про чим і що підтверджують своїм лихослів’ям.
