Церква закликає нас якнайчастіше вдаватися до благостного і зцілюючого піднесення молитов, бо саме славослів’я допомагає подолати згубну спокусу, яка штовхає нас на нарікання. Почати можна з малого – якнайчастіше вимовляйте слова: «Слава Богу за все!», щиро і від душі.
Нам завжди є за що бути вдячними Господу. Чудово підносити і коротку хвалебну молитву: Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі, адже слава тут – це хвала. Вимовляючи таку молитву, ми не просимо у Господа, але славимо Його. Подячні слова і молитви вимовляються після завершення будь-яких справ, за милості та блага, якими Бог невпинно оточує нас.
«Чим більш вдячна людина, тим ближче вона стає до досконалості, а отже – до Бога. Чи не в цьому полягає головний сенс нашого життя?», а також слова апостола Павла, які стали однією із заповідей: «За все дякуйте Богові!».
Життя християнина виглядає так: йти вірним шляхом, прагнучи Бога, можливо виключно «духовними стежками», дотримуючись заповідей Господа. Цей шлях – єдино вірний та безпечний.
Священнослужителі рекомендують дотримуватися заповідей, які зараз по-справжньому здійсненні для нас. Такі заповіді допомагають у збиранні найбільшого духовного прибутку. Однією з цих заповідей є щира вдячність Господу.
Важливо пам’ятати, що подяка – це піднесений духовний порив, але аж ніяк не механічна дія.
Це гідне поваги можна виховати в собі, якщо привчити себе частіше звертати увагу на блага, даровані нам Господом. Адже ми так часто сприймаємо як даність кожен пережитий нами день, дах над головою, можливість бачити, говорити, відчувати…
І, найчастіше, ми починаємо справді цінувати щось лише коли втратимо. Іноді саме через втрату ми відчуваємо справжню подяку Богові за те, що він, як і раніше, милосердний до нас у чомусь іншому.
Як було вже згадано вище, дякувати Господу треба від щирого серця. Господь, дивлячись на нас, чекає того моменту, коли наші серця навчаться любити його, стануть Його чистим храмом. Однак серця пом’якшуються довго, тому нам необхідно бути терплячими та смиренними. Але розум, на противагу серцю, набагато податливіший, саме тому потрібно починати з нього, «завдяки розуму».
Саме пізнання Господа в його добрих діяннях допоможе наблизитися до належної подяки, щирої.
Кожен із нас відчуває це, проте, буває так, що з гордості противиться і ніяк на ці позиви не реагує. Необхідно працювати над розвитком пам’яті серця, намагатися накопичувати та запам’ятовувати цей дорогоцінний досвід потаємних переживань, з дбайливістю його зберігаючи.
Православній людині, завдяки Господу, необхідно слідувати від частково до цілісного, від малого до великого. Наприклад, навіть за вдалий іспит слід якнайшвидше подякувати Господу – сходити до найближчої церкви, поставити свічку або прочитати гімн подяки Спасителю. Універсальних рецептів, звичайно, не існує, проте принцип очевидний: якнайчастіше дякуйте Богові за його милосердя і допомогу.
Людина, яка вміє бути справді вдячною, щедро обдаровується благами Господа. Небезпечно щось дарувати самовпевненому, закоренілому гордецю, але не благородному смиреннику. Гордець горше колишнього запишається, тоді як смиренник одразу ж вирушить до церкви і дякує Богові.
Очевидна необхідність дякувати Господу за радості та блага, проте не кожному зрозумілий обов’язок бути вдячним також за скорботи та недуги. У подібній ситуації ми, віддавшись сум’яттю і наріканню, дивуємося: «Як можна дякувати за те, що зараз мені так погано?».
Але навіть у такій непростій ситуації не можна забувати про слова, засновані на витримці зі Святого Письма: «Що Бог не робить – все на краще». Істинність їх підтверджує і вчення Нового Завіту: “Бог є любов”. З кожним з нас Господь чинить з любов’ю.
Але тільки одному з нас корисно буде дарувати радість чи втіху, а іншому – недуга чи скорбота. Це можна порівняти з тим, як когось лікар посилає на лікування до санаторію на березі моря, а когось – на життєво важливу операцію, на стіл до хірурга. Саме така «операція» може стати єдиним можливим способом порятунку від загибелі.
Так само чинить і Господь, недугами та випробуваннями повертаючи нам здоров’я духу. Звичайно, людина в подібні моменти ще не усвідомлює добрість цих випробувань, проте згодом до неї приходить розуміння – набуває важливого духовного досвіду.
Згадаймо мудрі слова схіархімандрита Іоаннікія:
«Закликайте Ангела-Хранителя, завжди: Святий Ангеле Божий, хранитель мій, моли Бога за мене грішного. Робіть це п’ятдесят разів і весь день буде успішним та приємним».
Такі слова подяки можна і потрібно підносити навіть у розпал повсякденних справ і мирських турбот – тоді Ангел-Хранитель, даний при хрещенні, частіше допомагатиме Вам. Розглянь таке запитання: чи допустимо вживати Господнє ім’я в сум’ятті, роздратуванні? Або комусь відповідати: «Не дай Бог», «Слава Богу» і так далі?
«Якщо Ви кажете про Бога з благоговінням, то нічого грішного у згадці Його немає. Говорячи: «Слава Богу, добре!», Ви славите Господа. Що в цьому поганого? Говорячи: «Не дай Бог!», Ви просите у Нього захисту, повністю покладаючись на Нього. Однак важливо вимовляти ці фрази з розумінням того, про кого ви говорите, а не використовувати їх як «шаблони» для «благочестивих відповідей».
“Слава Тобі, Боже, слава Тобі, Боже” – ці слова повторюйте постійно. Потім усе буде викликати у вас розчулення, за все відчуватимете велику подяку Богові, і Бог зведе вас з розуму великою кількістю Своїх благословень. Стережіться невдячності. Дякуйте Богові за все, що Він вам дає».
Завжди пам’ятайте – для будь-якого з нас щира, невпинна подяка Богові за все у своєму житті стане рятівною заповіддю, що дарує нам прибуття в Царстві Небесному.
