Молитва—це наш живий діалог з Небесним Батьком, довірливий і відвертий. А антимолитва – це лише видимість подібного спілкування, блукання нашого розуму уявними, придуманими нами світами.
При цьому блукання ці дуже приємні і принадні, і це цілком зрозуміло – у подібні хвилини ми замикаємося на собі, але не прагнемо при цьому до Істини, Господа і Богопізнання. Недарма сатаністи, які є послідовниками нечистого, носять на руках кільця зі зміями, що пожирають власні хвости.
Давайте ж розберемося, чим істинні молитви відрізнятимуться від «антимолитв», і постараємося зрозуміти, як уникнути помилок, здатних завадити нашому спілкуванню з Небесним Батьком.
Перша помилка полягає у постійному пошуку нових молитовних звернень. Не можна забувати про те, що найголовніша і найнеобхідніша для християн молитва – це євхаристична молитва. Коли люди підносять її, вони не думають про те, як випросити у Господа те чи інше благо для себе, але всім серцем прагнуть взяти участь у становленні Царства Божого.
Саме це і відбувається в хвилини Літургії, коли християнин торкається Таїнства Причастя, коли вміщує в себе Божественне полум’я і прагне поділитися ним з усіма оточуючими.
Іншими словами, людям, які люблять і розуміють служби, нема чого шукати або вигадувати нові молитви заради задоволення тих чи особистих інших прохань. Вони знають – усе, що ми можемо просити Господа, вже є у Православних Богослужіннях.
Друга помилка – це навмисне бажання знайти душевне розчулення у хвилини молитви. Люди, які в моменти звернення до Бога стають надмірно емоційними, сльозливими та зворушеними, найімовірніше, перебувають на шляху до так званої «принади».
Людина, що впала в принаду, самоспокушається – їй здається, що якщо її молитви настільки зворушливі, то це означає, що вона вже зцілилася духом і близька до Святості. Подібним чином християн часто спокушає нечистий, бажаючи позбавити їх рятівних плодів справжніх молитов.
Безумовно, іноді в хвилину молитви ми можемо впадати в особливий, піднесений стан, – це відбувається в момент поблажливості Божественної благодаті – однак такий стан неможливо передбачити або досягти його через навмисне збудження власних почуттів.
Третя помилка – це молитви, адресовані не Господу. Православний християнин може молитися Небесному Батькові, Богородиці, Святим чи незримим Небесним силам. Інші «адресати» неприпустимі.
Так, наприклад, ми не можемо молитися своїм покійним близьким, але можемо молитися Богові за упокій їхніх душ. Тим більше не слід підносити молитви до «матінки-землі», неба, дерев чи вогню – подібні «молитви» могли вимовлятися виключно язичниками, і до Православної віри вони не можуть мати жодного відношення.
Четверта помилка полягає у нашому прагненні поставити Господу «умови». Наші молитви є способом спілкування з Небесним Батьком, доступним лише людині. Звичайно, все те, що оточує нас, славить Творця, але тільки ми, люди, можемо звернутися до Бога словесно.
А тому ми повинні саме спілкуватися з Ним, але не ставити Небесному Батькові умови – інакше подібні молитви стануть більше схожими на язичницькі, ніж на християнські, наповнені благоговійним страхом і смиренністю.
П’ята помилка – молитися, незважаючи на ікони. Православна Церква вчить християн молитися з відкритими очима, і недарма. Людський розум не здатний миритися з відсутністю конкретних образів – коли ми заплющуємо очі, то відразу починаємо щось собі уявляти.
Іноді це приносить нам задоволення, однак не слід фантазувати в хвилини молитов – інакше наша уява захопить нас за собою, а молитви стануть відстороненими і механічними.
Тому Священнослужителі радять молитися, дивлячись на лики Святих – подібна зосередженість допомагає нам спрямовувати власні думки у потрібне русло і думати про тих, кого ми просимо про допомогу та підтримку.
Шоста помилка – це радість за чуже горе під час молитви. Існує три основні тональності молитовних звернень – подяка (або прославлення), прохання чи каяття. Будь-яка інша тональність, продиктована пристрастями, гнівом чи образою, є неприпустимою та небезпечною.
Ніколи не звертайтеся до Господа з бажанням помститися комусь із прокльонами або проханнями про покарання. Крім того, не можна висловлювати зловтіху завдяки Небесному Батькові за те, що Він «покарав» людину, пославши їй те чи інше нещастя.
Сьома помилка криється у читанні молитов «на автоматі». Не можна молитися абияк тільки для того, щоб сказати собі:
«Ну все, сьогодні відзвітувався!».
Якщо у Вас немає бажання, часу чи можливості піднести молитву, не примушуйте себе до вичитування повноцінного правила, але обмежтеся коротким зверненням – лише серцевим та щирим. Однак не думайте, що таким чином можна поступати постійно.
Найчастіше згадуйте про мудрі слова, сказані Святими Отцями: «…Господь не почує молитву, яку ми не чуємо самі». Звичайно, Небесному Батькові і до піднесення молитов відомо про те, чого ми хочемо, але якщо той, хто молиться, байдужий, неуважний і молиться тільки «для галочки», то цінності у подібної «молитви» немає ніякої.
І, нарешті, восьма помилка полягає в тому, що ми не вкладаємо у свої звернення до Господа жодного сенсу. Перед тим, як Ви звернетеся до Небесного Батька, Богородиці чи Святих, подумайте, Кого саме і навіщо Ви хочете попросити про допомогу?
Нерідко досвідчені християни починають молитися автоматично – вони повторюють слова, котрі за багато років встигли стати для них звичними. Але чи можна в такому разі сказати, що вони справді моляться? Наші молитви – це не магічні заклинання, які мають силу самі по собі. Звернення до Господа не повинні бути безглуздими та бездумними.
Згадайте про те, що говорив з цього приводу Апостол Павло:
«Підноситиму молитву духом – почну підносити молитву і розумом; почну співати духом – співатиму і розумом».
А тому, вирішивши піднести молитву, поставте собі за мету задіяти у своєму зверненні не тільки серце, а й розум.
