Страх людини перед тим, що ще не відбулося, є невід’ємною частиною нашого життя. Боятися люди починають із раннього дитинства.
З перших самостійних кроків маленькі люди бояться — спочатку, що образять у садку, потім, що поставлять двійку в школі, не вступити до інституту, не знайти роботу. Отримавши роботу, бояться, що звільнять. Дівчата бояться не вийти заміж. Вийшли заміж, народили дітей, починають боятися за них. З віком бояться захворіти, залишитись немічні. І так по колу – безперервний страх.
І цим користуються насамперед вороги роду людського – біси. Вони розпалюють побоювання у людях, нагнітають обстановку у суспільстві, замінюють справжні цінності хибними. А потім породжують у людях черговий кошмар, що полягає у страху майбутніх лих.
Хіба можливе повноцінне, щасливе земне життя на такому негативному фоні вічного передчуття біди? Зрозуміло, що ні. Але зовсім по-іншому мають почуватися віруючі люди.
Як ставитися до страхів православного християнина?
На це питання найкраще дадуть відповідь православні священики. Їм постійно ставлять питання про страхи, адже ця проблема, зрозуміло, мучить багатьох людей.
Протоієрей Димитрій
На запитання про те, чого треба боятися віруючим, священик Димитрій відповів коротко та ємно:
Боятися треба лише двох речей: Бога та гріха. Нічого іншого боятися не треба. Гріх віддаляє людину від Бога, а страх Божий наближає до неї.
Боятися Господа, це означає ставитися до Нього і до всього, що пов’язане з Богом, з благоговінням. Премудрість можна отримати лише через страх Господній, через побоювання образити Великого Бога своїми вчинками, опинитися в Його очах негідним вічного життя та Царства Небесного.
Протоієрей Олександр Абрамов
Всі, хто прочитав хоча б одного разу Святе Євангеліє, знають притчу про господаря, який влаштував виноградник найкращим чином і віддав його виноградарям, щоб вони працювали над плодами. Коли ж настав час отримати плоди, виноградарі не побажали ділитися ними, а всіх посланих від господаря виноградника проганяли. І сина, в якому вони впізнали спадкоємця, убили. Ця притча була розповідана самим Ісусом Христом, який запитав у народу – як вчинити з виноградарями? І народ відповів, що вони заслуговують на страшну смерть. Господь забирає у них виноградник та передає іншим.
Так і ми, віруючі люди, яким Господь залишив виноградник у кращому вигляді – свої заповіді, Церква, можливість з’єднуватися з ним у будь-який час у таїнстві причастя – ми не працюємо над плодами, не хочемо очищати свої душі від скверни гріха. Але що буде з такими виноградарями, які занапастили виноградник, залишений Господом? Те саме – страшна смерть і відлучення.
Ось це і є єдиний страх, який люди повинні зберігати і виховувати. А решта – в руках Божих.
Святий праведний Іоанн Кронштадтський
Варто звернутися і до святоотцівської мудрості, щоб зрозуміти шлях, яким варто піти, щоб подолати страх. Святий Іоанн Кронштадтський говорив:
Не бійся поневірянь тілесних, бійся поневірянь душевних. Не бійся, не малодушуй, не дратуйся, коли тебе позбавляють грошей, їжі, пиття, солодощів, одягу, житла, навіть самого тіла, бійся, коли ворог позбавляє душу твою віри, надії, любові до Бога і ближнього, коли він всеває у твоє серце ненависть, ворожнечу, пристрасть до земних речей, гордість та інші гріхи.
Саме душа – найбільша цінність людини. У Євангелії від Матвія про це сказано найпрямішим чином:
Не бійтеся тих, що вбивають тіло, а душі не можуть убити (Мф.10:28)
Таким чином, боятися треба лише за душу, яка стане тим, що залишиться у людини після смерті. Навіщо боятися матеріальних речей?
Як же позбутися страху?
Насамперед, потрібно бути освіченим. Чим грамотнішим і різнобічно розвиненим є людина, тим менше у нього страхів. Темні та обмежені люди бояться навіть побутових речей-темряви, чорних кішок, порожніх цебер та іншої беліберди.
Люди, котрі розуміють природу явищ, вивчили матеріальний світ та її механізми, не бояться те, що можна пояснити з погляду науки і зрозуміти суть того, що відбувається.
А от люди, освічені духовно, які розуміють суть речей з погляду християнського вчення, що живуть за Заповідями Божими, взагалі не бояться нічого. Вони розуміють, що вплинути на те, що неможливо без Божого промислу, не можна. А це означає, що треба берегти свою душу, яка безсмертна, берегти своє тіло, яке створено на образ і подобу Божу, не спокушати Господа непотрібними ризиками.
Це розуміння ступеня самозбереження приходить із підвищенням рівня духовної освіти. Читаючи православну літературу, проповіді найкращих священиків, вивчаючи Святе Євангеліє, виникає розуміння, що побутові страхи відволікають від головного призначення людини – любові до Бога та любові до ближнього.
Тому і боятися починають лише того, як би не стати знехтуваними, зайвими в Царстві Божому. А цей страх благодатний, що веде до чистоти та легкості душі. Він не лягає тяжким тягарем на плечі. Недарма Господь сказав:
Візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем (Мт.11:29).
Святитель Феофан Затворник, який залишив нам найбільшу спадщину, необхідну для уважного вивчення, говорить з цього приводу:
Душа, яка захотіла позбутися гріхів, знає, що сказати Господеві: «Візьми тягар від мене тяжкий, гріховний, а я візьму ярмо Твоє благо». І буває так: Господь прощає гріхи, а душа починає ходити в Його заповідях. І заповіді – ярмо, і гріхи – тягар. Але, бачачи те й інше, душа знаходить, що ярмо заповідей легко, як перо, а тягар гріхів тяжкий, як гора.
Ніхто не зможе сказати краще та повніше. І питання про те, як позбутися страху, буде закрито – віра і надія на Божу милість, ось єдиний шлях порятунку від страху.
