Покаяння – найбільший дар від Бога грішним людям, за допомогою якого вони можуть досягти мети свого земного життя – вічне життя у Царстві Небесному.
Через участь у скоєнні Таїнства покаяння люди отримують відпущення гріхів за допомогою реальних, видимих дій священика – прочитання дозвільної молитви. Але насправді таїнство здійснює Сам Бог, а священик служить лише свідком того, що парафіянин покаявся у скоєних гріхах.
Здавалося б, все дуже просто – усвідомив свій гріх, покаявся в ньому, більше його не роби і живи з надією на вічне життя, отримавши прощення та відпущення. Але це відбувається дуже рідко. Насправді, після причастя, людина ще не встигла з храму вийти, а вже засудила когось, дратувалась у товкучці, сама штовхнула сусіда в черзі за просфорою, поспішаючи додому. Ось і покотилася снігова куля, збираючи на себе нові та нові гріхи. Ті самі, в яких щойно покаявся і отримав прощення. І так – сповідь за сповіддю, рік у рік. Одне і теж.
Як виживати гріхи?
Насамперед, не потрібно зневірятися і припиняти боротьбу. Варто оцінити себе з погляду минулого часу. Раніше засуджував усіх і вся на словах, а тепер тільки подумки засуджуєш, та й то смикаєш себе, відразу просячи прощення у Бога. Чи це не прогрес, чи це не наближення до Господа? І далі потрібно боротися, ще старанніше та твердіше.
Але самотужки подолати гріхи людям не дано. Грішна природа, первородний гріх не дадуть цього. І ось тут кожен має згадати слова Ісуса Христа:
Без Мене нічого не можете робити (Ін 15:5).
Саме духовне життя людини йде за цим головним законом. Так, у мирських справах люди можуть бути дуже успішними і без допомоги Господа, через його попущення. Але у духовному житті успіху без Божої допомоги не досягти.
Отже, головний спосіб подолати повторювані гріхи – молитва, прохання про допомогу, яку Господь обов’язково почує. І працю, постійну працю над собою.
Що робити, якщо результату немає?
Зневірятися в жодному разі не можна. Якщо совість каже, що гріх є, є бажання його сповідувати, то це означає, що Господь з вами, він через голос совісті розмовляє, допомагає. Аби ці сумніви не перетворилися на гординю, тобто відсутність смирення. Людина повинна завжди вважати себе недосконалою, далекою від ідеалу. Адже ідеальний лише Господь. А тут, раптом, такі сумніви, що «ось, зживу один гріх, і все стану досконалим». Такого не станеться ніколи, а це означає, що праця над собою ніколи не закінчується.
Нехай благодатною підтримкою та прикладом стануть для кожного бажаючого виправитися слова апостола Павла, які наведені у 7 розділі Послання до римлян:
Доброго, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю (Рим 7:19).
Не тільки апостоли, а й святі православної Церкви чимало міркували про боротьбу з гріхами, що повторюються. Преподобний Серафим Саровський говорив, що звичайні люди відрізняються від святих ступенем рішучості боротися із гріхом.
Справді, варто вивчити життя святих, як починаєш розуміти, що це звичайні люди, які раз і назавжди вирішили покінчити з гріхом. І ця рішучість привела їх у сонм святих. Отже, така рішучість допоможе будь-якій людині стати нехай не святою, але зробити крок на шляху до Бога, наблизитися до Світла і зігрітися в його променях.
Коли покаяння щире та очищаюче, людина це відчуває миром та відчуттям щастя в душі. Якщо ж такого відчуття немає, значить потрібно підключати рішучість і каятися, хоча б сухим серцем.
Господь знає про нас усе, чого навіть ми не хочемо про себе знати. Це означає, що покаяння потрібне лише нам, Йому все давно відомо наперед. Тому продовжувати трудитися, молитися і намагатися виживати гріхи – ось єдиний шлях укоротити список під час сповіді. З Божою допомогою можливо все.
