Зміст молитов, які ми приносимо, може бути різним – покаяні, прохальні, хвалебні та подячі. Найчастіше, звісно, ми звертаємося до Бога з якимись проханнями, за допомогою та розумінням. І чим складніша ситуація, в яку ми потрапляємо, тим гарячіші та щиріші наші молитви. Але після того, як Бог посилає нам допомогу, ситуація виправляється, ми, у кращому разі, вигукнемо, «Слава Богу, все позаду». А то й зовсім забуваємо подякувати Йому.
Але чи треба дякувати Господу, оспівувати його, висловлювати свою вдячність? Адже Господь досконалий і своєї досконалості і повноти не потребує нічого. У тому числі, допомагаючи людям, він не може чекати від них якоїсь похвали, визнання чи уваги. Воно йому зовсім не потрібно.
Люди шукають слави на землі, тому що вони честолюбні або не впевнені в собі. Вони роблять якісь вчинки, щоб їх помітили, увінчали визнанням і виявили до них хоча б уявну любов і увагу. Є, зрозуміло, у пошуках слави та комерційна складова, яка у 21 столітті вийшла, на жаль, на перший план. Але Господу навіщо наші похвальби та прославлення? Він володіє всім, про що сказав людині:
Якби Я зітхнув, то не сказав би тобі, бо Мій всесвіт і все, що наповнює його (Пс. 49: 12).
З цих слів можна зрозуміти, що нічого не потребує Всевишній. Але це зовсім так. У Нього є одна, найголовніша потреба – порятунок кожної людини і повернення її до Царства Небесного. Інакше вийде, що Жертва була принесена даремно.
Любов Господа до людей
Господь любить усіх людей і праведників, і грішників. Не роблячи різниці між ними. Але він розуміє, що грішника втратити набагато простіше, якщо не вдасться стати на шлях покаяння.
Тому Господь дає можливість кожній людині стати кращою, виправитися. Виявити хоча б іноді свої найкращі якості. І такі моменти просвітлення, прояви християнських чеснот пробивають пролом у гріховній броні. Кожен батько радіє, коли його дитина одужує після тяжкої хвороби. Так чи варто говорити, як радіє Батько наш Небесний, бачачи, як ми очищаємося від найстрашнішої недуги – гріха.
Тому Господь радіє тому, що ми дякуємо йому, визнаючи цінність його діянь. Прояв подяки з боку людей не тішить самолюбства Всевишнього, він не страждає жодними духовними вадами. Подяка дає йому зрозуміти, що в людях є почуття світлі та добрі, такі як подяка, вдячність, любов.
Прославлення Бога у вдячних молитвах вводить людей у присутність Бога, дає змогу усвідомити та прийняти те, що вони звертаються до Сущого Бога. Якщо щиро дякувати і славити Того, хто вирішив нерозв’язні, здавалося б, проблеми, то в серці спалахує надія на те, що все можливе з Його волі.
Таким чином, вдячні молитви потрібні не Богові, а передусім людям. Ми в такі моменти приєднуємося до хору ангелів і святих, які знаходяться поруч із Господом і перебувають у вічному блаженстві. У ці моменти ми виявляємо свої найкращі людські якості.
Як дякувати Богу?
Подячні молитви всім світом – у храмі, під час молебнів, звісно, викликають більше почуття піднесення. Відчуття того, що Святий Дух перебуває серед тих, хто молиться, надзвичайно хвилююче і зворушливе.
Але іноді домашня подячна молитва, яка вимовляється зі сльозами, щиро, на колінах, від серця, буває навіть більш втішною та обнадійливою. У такі моменти багатьом вдавалося відчути невидиму присутність Небесних сил, які до такої молитви приєднували свої голоси.
Але часто буває інакше. Начебто хочеться віддячити Господу за благодіяння, але ні в церкві, ні вдома жодного блаженного стану не виникає. Почуття подяки є, беремо молитвослів і вичитуємо наполегливо і старанно слова молитов подяки.
Але в них немає теплоти і серця, не вдається налаштуватися на потрібний лад. Або ще немає такої практики, не було жодного відгуку. Але з терпінням читаємо, важко доводимо справу до кінця. І це також правильно. Терпіння і праця, що призведе до потрібного результату. Тільки грішити легко. А для Царства Божого потрібна праця, насамперед, молитовна.
