Якась жінка у старому вбранні увійшла до продуктової крамниці. Вона наблизилася до господаря й тихо спитала, чи може взяти трохи їжі “в кредит”. Пояснила, що її чоловік тяжко хворий і не може працювати, а їхні четверо дітей сидять удома голодні.
Господар невдоволено буркнув і, втрачаючи терпіння, наказав їй іти геть.
Але жінка благала:
— Прошу вас, я скоро принесу гроші!
Власник крамниці твердо заявив, що не дає “в кредит”, і порадив їй пошукати іншу крамницю в цьому районі.
Один із клієнтів, що стояв поруч, підійшов до господаря й попросив вислухати жінку. Той неохоче спитав:
— Чи маєте список продуктів?
— Так, пане, — відповіла вона, і в її голосі забриніла надія.
— Добре, — сказав власник. — Покладіть список на ваги. Я дам вам стільки товарів, скільки він важить.
Жінка на мить завагалася. Опустивши голову, витягнула з торби клаптик паперу й щось поспіхом написала. Потім поклала його на шальку терезів, не піднімаючи очей.
Очі господаря й клієнта розширилися від здивування, коли шалька раптом різко опустилася й залишилася в такому положенні. Глянувши на вагу, власник прошепотів:
— Нечувано!
Клієнт усміхнувся, а господар почав класти пакунки з продуктами на другу шальку терезів. Він ставив коробки й банки, але вага не рухалася. Накладав усе більше й більше, щораз більше дратуючись.
Зрештою, він узяв папірець і, розгніваний та збентежений, подивився на нього. Це не був список продуктів. Це була молитва:
“Боже, Ти знаєш, у якій я ситуації, і знаєш, чого я потребую. Все віддаю у Твої руки!”
Власник крамниці мовчки віддав жінці все, що їй було потрібно.
Жінка подякувала й вийшла.
Тільки Бог знає вагу молитви.
Бруно Ферреро
