Звернулися два брати до Бога:
– Навчи нас великої науки – життя!
– Добре, – відповів Всевишній. – Я прикличу вас, коли будете готові.
Один брат вирішив чекати на знак з неба, а інший вирішив встигнути в житті якомога більше до тієї години, коли Бог покличе його до учнівства.
Він збудував дім, посадив сад, виростив дітей, написав книгу, вчився у людей, вчив людей сам і поспішав сам, щоби встигнути якомога більше. Він лягав пізно, вставав рано, але весь час відчував, що багато чого не встигає, що багато чого відкладає на завтра більше, ніж зробив сьогодні.
А перший брат, знай, чекав на знак і підганяв час, щоб якнайшвидше взятися до справжнього діла. Коли наблизився час смерти, то обидва брати знову звернулися до Бога.
– Ми чекали Твого поклику все життя, ми хотіли стати Твоїми учнями, щоб, пізнавши велике вчення, перемінити світ.
– Людина не потребує знаку, – відповів на це Бог. – Ви хотіли дістати знання, щоб перемінити світ, але поки один хотів, інший невтомно трудився.
А настав для вас останній час і ви покидаєте цей світ – озерніться і погляньте, що залишаєте ви після себе. Один з вас побачить свої діла, а інший тільки хотіння.
Справжній учень, – промовив Бог, – не той, який лише бажає, а який, бажаючи, творить.
