Один чоловік обікрав ювелірний магазин.
Вкрадені речі сховав під стріхою. Думав над тим, що зробив, але в думках себе виправдовував: «Я мусів так вчинити, щоб вижити.
Пізніше піду до церкви й висповідаюся». Але за важкою буденною працею минали дні, тижні і місяці. Одної ночі йому приснився Ісус.
– «Де ти?», – покликав. – Чому тікаєш від Мене?
– Я не тікаю, – заперечив.
– Ти уникаєш мій дім, перестав спілкуватися зі мною у молитвах.
– Я не мав часу прийти до церкви. Ну, розумієш, в мене робота… – зам’явся. – Ну, не зміг я втриматися, Господи! – нарешті винувато признався. – Ці прикраси такі дорогі, коштовні, я ще ніколи таких речей і в руках не тримав.
Це золото повністю переверне моє життя. Та й мені воно більше потрібне, ніж їм. В мене і діти, і дружина, які хочуть їсти. Коли це продам, то ще й заощаджу на кілька років вперед.
– Ти обміняв небесні блага на життєві потреби?
– Ні, ні! Я буду ходити до церкви, просто не мав вільного часу.
– Ти ховаєшся від мене, бо боїшся визнати, що ти накоїв. Піди і віддай кесареві кесареве, а Богові – Боже.
Чи відвідуємо Служби Божі щонеділі та свята і чи читаємо молитви щодня? Ні. Інколи пропускаємо… Чому?
Невже ховаємося, як Адам? Невже, ми тайком служимо й іншому богу – мамоні і нам соромно прийти до дому Господнього?
Адам, щоб захистити себе, сказав: «Я чув твою луну у саді й злякався,… тож і сховався» (Бут. 3.10) Ми ж виправдовуємося по-сучасному: «Просто багато роботи…»
Пам’ятаймо: «Жадний слуга не може двом панам служити, бо він або одного зненавидить, а другого полюбить, або буде триматися одного, а другим понехтує. Не можете служити Богові й мамоні.» (Лк. 16. 13)
