Часом турбують питання, на які не можу знайти задовільної для себе відповіді:
Як зрозуміти свою міру? Як прожити життя так, щоб воно мало користь і результат?
У Бога для кожного з нас є задум — певна висота розвитку, те, що Господь передбачив саме для тебе. І страшно подумати, щоб, проживши життя, не почути слова, як у книзі «Несвяті святі», коли ігумен Михаїл (майбутній Мелхіседек) після смерті почув від Богородиці: «Кому це все потрібно? Ми чекали від тебе іншого».
Як знайти своє покликання, реалізувати його і прожити на повну, не покладаючись лише на власні сили, а покликаючи Божу допомогу?
Нещодавно ми їхали вночі в гості й проїжджали повз аварію, де збили мотоцикліста. Спочатку поїхали далі, потім повернулися. Чоловік лежав без ознак життя. Пульсу, здавалося, не було, тіло хололо. Люди, які були поруч, викликали “швидку”.
Ми поїхали. Але згодом прийшов неспокій: чи все я зробив? Адже при клінічній смерті пульсу теж немає, але людину можна врятувати непрямим масажем серця.
Наступного дня ми дізналися, що чоловік помер. Його звали Артем. Через порушення правил безпеки він потрапив у ДТП. Як з’ясувалося, він допомагав будувати храм, і в момент його відходу був священник.
Та все одно залишилося відчуття: чи не можна було зробити більше? Адже й у звичайному житті бувають ситуації, коли щось сказав або зробив, а потім думаєш — чи все виконав, що очікував від мене Господь? Бо ж не випадково Він привів мене саме сюди.
Висновок, до якого дійшли: у подібних обставинах потрібно бути до кінця — дочекатися, подивитися, чи не знадобиться ще допомога. Не просто “для галочки” зробити і піти, а довести справу до певної межі завершення.
І в такі моменти треба зупинитися й покликати Бога:
«Господи, ось я. Що мені робити, що підкажеш?»
Бо часто приходить паніка, а на себе одного сподіватися не варто. Я не лікар і не рятувальник, але можу не забути про Бога й зробити все, що розумію і можу.
Можливо, таке ставлення й навчить нас жити на повну — так, як задумав Господь.
Допоможи нам, Господи.
