Зрада чоловіка, а тепер ще й це підступне обманювання. «Як жити? Як же мені жити?!» – знову й знову розпачливо питала вона себе. Одна з двома дітьми на руках – сином Антошкою, який ходив до початкової школи, та маленькою донечкою Аліною. Куди тепер іти?
Повернутися до батьків у село неможливо. Батько давно помер. Мама, звісно, готова прийняти доньку з онуками, та тільки живе вона не сама, а з братом-п’яницею і його родиною.
Ольга тоді переживала справжній крах – шлюб розвалювався, попереду був розлучення. Її чоловік Сергій походив із заможної родини (за місцевими мірками). Вони продавали свій добротний двоповерховий будинок. Ользі мали віддати частину грошей, щоб вона змогла купити нове житло для себе та дітей.
Покупці вже знайшлися, але грошей все не було. Сергій пояснював: «Покупці затягують із оплатою». Оля допомагала йому з документами, бігала по інстанціях. Здавалося, що все готово, та коштів немає.
Одного дня вона випадково зустріла тих, хто купив їхній будинок. І, бажаючи прояснити ситуацію, запитала, коли вони збираються розрахуватися. Відповідь стала для неї ударом:
— Ми вже давно розплатилися із Сергієм.
Світ навколо ніби зруйнувався. Зрада чоловіка, а тепер ще й така підлість. «Як жити? Як же мені жити?!» – відчай стискав серце.
Оля працювала перукарем. Зарплата невелика, хоч руки золоті — вдома завжди підробляла, коли ще був просторий будинок. А тепер?..
Одного разу Ольга опинилася у сусідньому місті й, сама не розуміючи як, ноги привели її до храму святого Олександра Невського біля автовокзалу.
Вона зайшла всередину й не витримала. Сльози потекли рікою. Стояла й ридала, виплескуючи весь біль і розпач.
— Доню, що з тобою? — почула вона лагідний голос старенької жінки.
Перед нею стояла добра бабуся з теплим, співчутливим поглядом. Не стримуючи сліз, Оля розповіла їй усе – більше, ніж навіть рідній матері.
Старенька уважно вислухала й тихо повела її до великої ікони:
— Це батюшка Спиридон, святитель Спиридон Тріміфунтський. Розкажи йому, доню, все те, що розповіла мені.
І Оля, сама дивуючись, говорила до святого, як до живого. Виливала душу святому Спиридону, ніби він чув кожне слово й розумів її біль.
Того вечора вона раптом подумала про кредит. Дивувалася, чому раніше ця думка не приходила. Хоч і не дуже вірила в успіх, але подала заявку в банк. І сталося справжнє диво — кредит схвалили!
Життя йшло своєю чергою, треба було виселятися, але нове житло ніяк не знаходилося. Ольга дуже не хотіла, щоб син змінював школу. І тут задзвонив телефон — із банку.
— Чому ви так довго не вирішуєтеся? Вам схвалили кредит, хоча є фактори проти. Ми самі дивуємося: недавно нашій співробітниці відмовили, а вам даємо таку суму! Не зволікайте, інакше шанс зникне.
Того ж дня на стрижку прийшла вчителька Антошки й випадково розповіла, що в їхньому ж будинку продається невелика двокімнатна квартира. Ціна була невисокою, хоч ремонт потрібен серйозний. І все склалося: грошей із кредиту вистачило і на покупку, і на ремонт.
Через кілька років Ольга пережила ще одне чудо.
Антон закінчував школу, коли почалася пандемія. Дистанційне навчання, карантин, нестача роботи. Ольга знову молилася святому Спиридону. І несподівано прийшло рішення: продати квартиру, купити невеликий приватний будинок і закрити частину іпотеки. І знову грошей вистачило впритул!
«Той, хто любить святого Спиридона, не залишиться без дому, без роботи і без шматка хліба», — кажуть у народі. І це правда.
Скільки ж чудес звершує святитель Спиридон у наш час! Кожна історія — це врятоване життя, надія, віра. Це свідчення того, наскільки сильна молитва й як близько до нас Божа допомога.
Дивен Бог у святих Своїх. Святителю Спиридоне, моли Бога за нас!
Миру та радості вам у Дусі Святому!
