Пам’ятаєте цей єврейський анекдот?
Приходить до рабина вічно незадоволений чоловік і скаржиться:
— Дім маленький, дітей багато, стара мати на утриманні, жити важко…
— А ти козу собі купи, — каже йому рабин.
— Яку ще козу? — дивується чоловік.
— Справжню, живу. Яку доїти треба…
— І куди ж мені її подіти?
— Та просто в хаті й тримай. А потім побачимо, що буде.
Купив чоловік козу. Живе з нею. І все залишилось, як було: стара мати, діти, дихати нічим, жити важко. А тут іще коза мекече, їсти просить, доїти її треба.
Знову йде стражденний до рабина:
— Я вже з розуму сходжу! Що мені робити?
— Продай козу.
Продали козу. Прибігає знову до рабина:
— Як добре стало без кози! Життя налагодилось!
Бо там, на Небі, знають, що нам потрібно в той чи інший момент, і чи треба змінювати те, що зараз з нами відбувається.
Вгадали, який найулюбленіший гріх у людей?
Так, це ропот, невдоволення життям, обставинами, людьми.
Дуже часто чуємо: «Ось Бог виконав моє прохання — тепер можна й не молитися, вистачить, я ж отримав те, чого хотів».
Але ж ні. Якраз навпаки. Після отриманого благословення треба молитися ще більше!
Якщо раніше молився з проханням, то тепер — з подякою. А ми все більше тільки просимо:
«Господи, допоможи! Господи, дай! Господи, хочу чоловіка! Господи, роботу! Господи, потрібен дім…»
І все це — через те, що ми не цінуємо ті благодіяння, які вже отримали від Господа.
Живи зараз — із миром у душі й подякою Богові. Слава Богу, що маю хоч це, бо дехто й цього не має.
Мудрий Соломон написав на персні:
«Все минає. І це мине».
Лише одне не минає й буде вічним у світі — духовне життя.
«Тому Господь і плаче, що богоподібну душу віддали на наругу бісам… Це страшно. Адже ця скорбота — найважча».
Є давнє висловлювання:
«Коли небо мовчить — нічого не роби».
Бо там, на Небі, краще знають, що нам потрібно саме зараз.
А коли щось трапляється з дитиною — що допоможе? Тільки молитва.
«Материнська молитва з дна моря дістане. А батьківське благословення у вогні не горить і у воді не тоне», — каже народна мудрість.
І про це треба часто згадувати.
Наші предки казали:
«Що Бог не робить — усе на краще. Без Бога — ні до порога».
Тому ніколи не можна впадати у зневіру чи відчай. Усе — в руках Божих.
Де б ми не були, за будь-яких обставин — перш за все звертаймося до Господа. Він близько, Він чує. У Святому Писанні сказано:
«Господь хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання істини».
А як саме Господь буде нас рятувати — то вже Його свята воля. Ми — в Найкращих Руках.
«Що б не трапилось — хоч ідеш і вдарився об щось — одразу:
“Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного”.
Щось інше трапилось — знову:
“Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного”.
Щоб перша думка завжди була — до Бога.
У такому устрої душі ніколи не розгубишся. Погляд до Бога — і все стає на свої місця».
Апостол Павло вчить у Євангелії:
«Завжди радійте. Безперестанку моліться. За все дякуйте!»
Дякуємо, що дочитали до кінця.
Бажаємо вам миру і радості у Святому Дусі! ✨
