Знаменитий Псалом Давида 108 викликає у деяких віруючих панічний страх і жах.
До речі, дуже цікаво й пізнавально пояснював цю, на перший погляд, жахливу жагу помсти святитель Іоанн Златоуст:
«Це – новий вид нещастя: щоб його майно було розграбоване, щоб він зазнавав нападів кредиторів, терпів різного роду образи і, що найтяжче, серед таких бід не мав захисника, бо про це теж просить: “Нехай не буде в нього заступника” (Пс. 108:12). Нещастя і самі по собі нестерпні, але коли немає й захисника, вони стають ще тяжчими. “Нехай не буде милосердного для його сиріт”».
«ВОЗДАЯННЯ ВІД ГОСПОДА МОЇМ ВОРОГАМ і тим, хто говорить зло на душу мою! Нехай дізнаються, що це – Твоя рука, і що Ти, Господи, зробив це…»
У будь-якому випадку, під моєю попередньою статтею про Псалом 108 один із коментаторів написав:
«Та це ж молитва якихось демонів! Так проклинати кривдника! А як же “терпи все”? Як же “полюби ворога свого”?»
А все тому, що у псалмі багато проклять і сильного гніву. Причому цар Давид і пророк безжальний не лише до свого кривдника, а й до його батька, матері, дітей.
Псалом 108 був написаний майже за десять століть до Різдва Христового. Але, знаєте, друзі, все це здивування загалом пояснюване і закономірне. Справа в тому, що сам цар Давид, будучи помазаником Божим, жив у часи жорстоких воєн, безлічі змов і інтриг. Дуже часто його власне життя висіло на волосині.
І нічого дивного немає в тому, що на початку молитви псалмоспівець скаржиться Богові на своїх недругів. Очевидно, що він зазнав від них стільки горя, що просить, щоб біди і нещастя обрушилися на їхні голови:
«Боже! До хвали моєї не мовчи. Бо вуста грішника і вуста облесливого відкрилися проти мене, наговорили на мене язиком облесливим, і словами ненависті оточили мене і воювали проти мене без вини (моєї):
Замість того, щоб любити мене, вони лгали на мене, а я молився, і віддали мені злом за добро і ненавистю за любов мою.
Постав над ним грішника, і диявол нехай стане праворуч нього. Коли буде судитися, нехай вийде засудженим, і молитва його нехай буде в гріх. Нехай будуть дні його короткими, і гідність його нехай прийме інший. Нехай сини його стануть сиротами, а дружина його вдовою. Нехай блукаючи, переселяються сини його і просять, нехай будуть вигнані з домів своїх. Нехай кредитор забере все, що є у нього, і чужі нехай розграбують нажите його трудами».
Наш старий, добрий і улюблений псалтир.
Святитель Іоанн Златоуст так пояснює ці прокляття:
«Тут нам потрібна велика уважність, бо сказані слова при одному лише проголошенні і з першого погляду бентежать багатьох із неуважних. Весь цей псалом сповнений проклять; вся промова пронизана ними і виявляє в мовцеві сильний і палкий гнів, який не зупиняється на самому нечестивцеві, але поширює покарання і на дітей, і на батька, і на матір його, і не задовольняється одним нещастям, але додає біду до біди».
Кому ж адресовані всі ці нещастя і прокляття?
«Хочеш дізнатися, хто ця людина, що так засуджується? Якщо ми, чуючи, що когось гудять, запитуємо у присутніх, про кого йдеться, то тим більше, чуючи такі прокляття від пророка, необхідно дізнатися, і дізнатися зі страхом і розкаянням, хто ця людина, що піддалася такому гніву, що так засмутила Святого Духа, що про неї сказано стільки страшних бід», – писав Іоанн Златоуст.
Далі святитель ставить цікаве питання: що ж собою являє Псалом 108? Це пророцтво чи прокляття? І сам на нього відповідає: «Це пророцтво у формі проклять».
Тоді виникає інше питання: кому саме воно адресоване? Чи є у цього ворога ім’я? «Частково про Іуду пророкував тут Дух через Давида; а решта – про інших. Пророцтво може бути і в такій формі», – пояснював святитель Іоанн Златоуст.
Для чого писався цей псалом?
Не лише для того, щоб засипати ворогів прокльонами. Звертаючись до Бога з проханням про захист, цар Давид, з одного боку, хотів продемонструвати всім силу і тріумф добра та справедливості. А з іншого – нікчемність тих, хто його переслідував, принижував і ображав.
Сила ж і сенс Псалма 108 полягає в тому, що Спаситель завжди готовий захистити всіх знедолених, нещасних, тих, хто потребує Його допомоги, хто опинився сам на сам із бідою.
Коли варто читати цей псалом?
Коли люди, що чинять зло, перестають боятися Бога і Його покарання. Є навіть такий вислів: «Бійся Бога!». Коли людині нема на кого сподіватися, окрім Бога. Тобто має бути якась крайня, безвихідна ситуація.
Чи може людина, неправильно оцінивши ситуацію, ненароком нашкодити собі, читаючи цей псалом? Навряд чи. Бог усе бачить. Йому й вирішувати – допомогти чи залишити, як є…
