Одного разу я з сином підвозив на своїй машині знайомого. Щоб скоротити час, ми почали розмовляти. І почали обговорювати випадок, який стався нещодавно.
Мій пасажир розповів про свого сусіда. У нього є хороший сусід, з яким вони дружать. Він часто звертається до нього по допомогу. В якості взаємної послуги знайомий дозволяє сусідові користуватися своїм автомобілем.
Невиправний сусід
– Уявляєш, – розповідає мій співрозмовник, – вчора приходить до мене сусід і просить машину, щоб поїхати в магазин. А магазин від нас трохи далі, ніж 300 м.
Ось що за чоловік – замість того, щоб пройти пішки, прогулятись, він просить машину. Машину просить, щоб поїхати в магазин, який поруч! Ну я йому дав машину, все-таки часто звертається до мене по допомогу. Просто людина потрібна для мене.
І ти уявляєш, він до магазину не доїхав і 50 м – в’їхав у дерево! І так в’їхав, що розбив машину. Тепер її треба ремонтувати, їздити неможливо. Ну як можна так – тільки сів за руль і треба одразу машину розбити!
Випадок був, звісно, неординарний. Я підтримав обурення свого знайомого. Їдемо ми, жваво обговорюємо цей випадок і особистість сусіда.
Не помітили небезпеку…
А місцевість у нас гориста. Під’їжджаємо до ділянки, де з двох сторін над дорогою піднімаються пагорби. Один із них кидає тінь на дорогу – сюди не потрапляє сонце. Від тіні дорожнє покриття здається темним.
Важко розрізнити – суха дорога чи волога. І ось на цьому місці дорога заїндевіла – покрилася льодовою кіркою, але, оскільки місцевість затінена, льоду не видно. Покриття здається просто темним і не блищить.
Поворот і міст через річку
Тут же попереду з’являється поворот і міст. Ми, не знижуючи швидкості, повертаємо і помічаємо, що нашу машину заносить. Задньою частиною авто ми збиваємо перила на мосту – і машина висить над річкою.
Чудом вона зачепилася за частину перил і висить над водою задньою частиною. Висить і качається. А на задньому сидінні мій син сидить…
Перша думка була – помолитися
Перша думка, яка прийшла в голову – помолитися. І я взмолився: “Господи, прости мене, що я осудив людину! Ти мене тепер навчаєш, що не можна нікого судити!”
Ми помолились. А потім я вибив лобове скло, велів синові вилізати першим. Потім ми з знайомим обережно вибрались і вибралися з машини.
Коли ми вибралися і були поза небезпекою, розмова в нас вже була зовсім про інше – про те, як Бог може сильно смирити людину.
Здається, ну що тут такого – піднявся над іншим, осудив людину, помолив язиком. А Бог все бачить і може так смирити, що будеш каятися за скоєне перед Ним і перед людьми.
І за все Богу слава!
