Кожна людина, як правило, дуже хвилюється, аби нічого не сталося. Аби не трапилося якогось лиха. Але що насправді за цим стоїть? Людина боїться смерті. Проте смерть, рано чи пізно, все одно прийде. І вона може прийти несподівано…
Хіба це новина, що людина смертна? І в цьому немає нічого випадкового. Якщо людина живе так, що приносить користь іншим, Господь може продовжити її дні на землі.
Наприклад, хворій матері Бог дає пожити ще, щоб вона змогла виховати своїх дітей. А давні старці жили по сто років, бо до них приходили за порадами. Вони ділилися своєю мудрістю, і тому Господь продовжував їм життя.
Але люди дуже бояться смерті. А хто боїться – той може втратити свою душу. Втратити для Царства Небесного. І душа після смерті перейде туди, де чути лише плач і скрегіт зубів.
Чому плач і скрегіт зубів? Бо коли душа залишає тіло, вона прозріває й розуміє, що життя було прожите неправильно. І тому вона гірко плаче.
Адже, за своєю суттю, життя – це спілкування з Богом. А не подорожі, не пошук більш оплачуваної роботи, не купівля меблів, не розваги з друзями…
А скрегіт зубів чому? Бо змінити вже нічого неможливо.
Яка користь людині, якщо вона здобуде весь світ, але втратить свою душу? Абсолютно ніякої. Навіть якщо щось набуваєш – це тимчасове.
Уяви, що у тебе є всі ліси, що існують на землі, всі річки з їхньою живністю, усе золото світу, всі корисні копалини… А потім ти помираєш. І що у тебе залишилося? Лише душа, яка покидає тіло.
Річ у тім, що й тіло ніколи тобі не належало. Воно теж було дане тобі лише на певний час – щоб ти робив добрі справи, допомагав іншим…
Який викуп може дати людина за свою душу? Жодного. Ніщо не зрівняється з людською душею – ні ліси, ні надра землі. Все матеріальне – тимчасове, а духовне – вічне. І наша душа – теж вічна. Вона або буде зі Христом у вічності, або буде відкинута. Але не Богом – вона сама себе відкине.
Якщо уважно подивитися на своє життя, неважко зрозуміти, що Христос у нас – на останньому місці. Ми не хочемо повністю віддати себе Йому. У нас завжди є “важливіші” справи: одружитися, оформити розлучення, виховати дітей, зробити кар’єру, відсвяткувати свята, купити новий диван…
А деякі люди взагалі живуть думками лише про футбол. Вони цим одержимі. Їх називають вболівальниками, але насправді вони дійсно “хворі”. І це серйозна хвороба душі.
Як би людина не намагалася влаштувати собі комфортне життя – більш спокійне, ситне, благополучне – у неї все одно нічого не вийде. Це все марно.
Що ж тоді робити?
Необхідно з покорою приймати Божий Промисел.
Іншими словами – нести свій хрест. У кожного він свій. Бог дає кожному саме той хрест, який йому під силу: комусь – хворобу, комусь – бідність, комусь – наклеп, комусь – втрату, комусь – складне життя…
І, попри всю його тяжкість, ми не повинні відкидати хрест або намагатися від нього втекти. Навпаки, слід прийняти його з відкритим серцем. Бо через наш хрест Господь спасає нас.
Якщо хочеш бути християнином – виконуй заповіді Христа. Це нелегко. Легше просто прийти до храму, поставити свічку, написати записочку – і піти, відчуваючи, що “борг виконано”. Але що ти насправді виконав?
Наша життя набуває сенсу лише тоді, коли ми живемо за Божими заповідями. Християнське життя – це найсерйозніша річ у світі. Не хочу нікого розчаровувати, але в усьому іншому сенсу немає. Лише одна суєта.
