Псалом 22 — один з найсильніших і наймогутніших псалмів, які були написані.
Він діє настільки швидко і потужно, що після його прочитання ви одразу ж відчуєте зміни!
Єдина умова: читати треба вдумливо, ніби пропускаючи через себе всі слова.
Псалом 22 творить неймовірні речі!
Він допомагає тим, хто дуже сильно потребує захисту та підтримки. Багато людей, які читали його у найстрашніші моменти свого життя, розповідали, що допомога приходила чарівним чином, ніби з нізвідки.
Псалом 22 допоможе вам у подоланні всіх труднощів.
Очевидно, що було кілька «останніх слів» Ісуса на хресті, деякі з них записані у Матвія і Марка, інші у Луки та Іоанна. Лука описує два випадки, коли Ісус звертається до Бога як до Отця: «Отче, прости їм, бо не відають, що творять» і «Отче, в Твої руки віддаю дух Мій» (Луки 23:34, 46).
Іоанн, очевидець смерті Спасителя, розповідає, як вмираючий Ісус доручив Йому майбутню турботу про свою матір (Ін. 19:26-27).
Щодо Матвія і Марка, то вони обидва свідчать, що «Ісус знову скрикнув гучним голосом і віддав дух Свій» (Матвія 27:50; ср. Марка 15:37), але жоден з авторів не повідомляє, що саме сказав Ісус. Можна справедливо припустити, що Матвій і Марк натякають на останні слова Ісуса, записані у Луки та/або Іоанна.
Отже, почнемо з «передостанніх» слів Ісуса, переданих Матвієм і Марком, які цитують їх у суміші арамейсько-єврейської мови, яка, ймовірно, зберігає самі слова Ісуса: «Ілі, Ілі, лама савахтані? тобто: «Боже мій, Боже мій, для чого Ти мене залишив?» (Мф. 27:46; ср. Мк. 15:34).
Цей мученицький крик Спасителя в останні роки часто неправильно розуміли. Зокрема, виникло уявлення про те, що Бог-Отець дійсно залишив Свого Сина, розп’ятого на Хресті.
Насправді фактичне залишення Ісуса Отцем іноді розуміється як ціна спасіння.
Проти цієї нещодавньої теорії біблійні свідчення підтверджують собори в Ефесі та Халкідоні. Для тих, хто дотримується догматичного керівництва цих соборів, Бог-Отець не міг залишити Свого Сина в будь-якому реальному — фактичному — сенсі, тому що Отець і Син «одного єства» (homoousios). Божество неподільне.
Таким чином, повідомлення про крик Ісуса жодним чином не передбачає фактичної відмови Бога від нього. Ця молитва передає не об’єктивний, стан Ісуса, а, скоріше, його людський досвід віддалення від Бога. Покинутість була психологічною, а не онтологічною. Бог ніколи не залишає Своїх друзів і вірних слуг, тим більше Свого Сина. Проте часто буває, що вони відчувають себе покинутими… Коли Ісус висловив цей болісний досвід у молитві, на його устах виникла початкова рядок 22-го псалма: «Боже мій, Боже мій, для чого Ти мене залишив?» — навряд чи він міг молитися, якщо тільки Він не знав, що Отець як і раніше був «моїм Богом».
Роблячи цю молитву Своєю, Ісус не виражав почуття, властиве тільки йому самому. Скоріше, він ототожнював себе з кожною людиною, яка коли-небудь відчувала себе на великій відстані від Бога. Можливо, ця молитва найкраще виражає те, що ми маємо на увазі, коли говоримо про «дні плоті Його» (Євреям 5:7). Саме в цьому глибокому почутті покинутості ми розуміємо, що «Слово стало плоттю і оселилося з нами» (Іоанна 1:14)…
Для чого читають Отче Наш 40 разів… Чи міг Ісус мовчки закінчити цей псалом? Християни завжди підозрювали, що це так. Однак, повинні ми зупинятися на Псалмі 22. Справді, з чого б нам? Уявімо собі, що Ісус, вмираючи, продовжував молитися наступні кілька псалмів після 21-го псалма.
Якщо Ісус дійсно молився цією короткою послідовністю псалмів, Йому знадобилося всього кілька хвилин, щоб дійти до Псалмів 31:5, які Лука визначає як свої останні слова на хресті: «В руки Твої віддаю дух мій» (Луки 23:46).
Псалом 22:
1. Господь то мій Пастир, тому в недостатку не буду,
2. на пасовиськах зелених оселить мене, на тихую воду мене запровадить!
3. Він душу мою відживляє, провадить мене ради Ймення Свого по стежках справедливости.
4. Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, Твоє жезло й Твій посох вони мене втішать!
5. Ти передо мною трапезу зготовив при моїх ворогах, мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша то надмір пиття!
6. Тільки добро й милосердя мене супроводити будуть по всі дні мого життя, а я пробуватиму в домі Господньому довгі часи!
(Псалми 22:1-6)
