Сьогодні дуже неспокійний час. Ми буквально атаковані різними новинами, які намагаються збити нас із курсу. Та й у кожній сім’ї чи навіть у житті окремої людини щось відбувається таке, чому можна впасти в паніку, зневіру чи тривогу. Що ж робити у таких ситуаціях? На що спертися? Куди спрямувати свій погляд?
Куди дивишся, там і опинишся
Писання нам радить: «Повалимо з себе всякий тягар і гріх, що запинає нас, і з терпінням будемо проходити те, що нам належить, і дивлячись на начальника і вчинителя віри Ісуса» (Євр.12:1-3).
Це послання було написане до єврейських християн, які проходили неспокійні та невизначені часи через те, що вирішили залишити іудаїзм і піти за Христом. Вони зазнавали гонінь, їх виганяли з сімей, від них відмовлялися друзі, вони втратили свій статус у єврейському суспільстві. Їх навіть побивали камінням, позбавляли життя за їхню віру. Деякі хотіли повернутися назад, в юдаїзм, через ці складнощі. Ціна, яку вони платили, щоб слідувати за Ісусом і залишатися вірними Йому, їм здавалася надто високою. Тому автор послання до Євреїв умовляє цих християн не здаватися і продовжувати слідувати за Христом. І він дає їм практичну пораду – що робити, щоб не збитися з курсу в такі складні часи.
Головні слова в цьому уривку: «Дивлячись на начальника і вчинителя віри – Ісуса». Найважливіше, що ми з вами повинні зробити, коли проходимо через такі випробування чи обставини, де просто земля йде з-під ніг; коли не знаємо, що робити; коли немає надії вже ні на що – дивитися на Христа.
Адже туди, куди ми спрямовуємо свій погляд, там ми й опиняємось. Те, куди ми дивимося, визначає напрямок нашого руху. Якщо ти дивитимешся на свої труднощі та складності, то застрягнеш у них. Але якщо піднімеш свої очі на Ісуса і почнеш спілкуватися з Ним, Він підкаже вихід і втішить.
Правильний фокус
Чому нам завжди важливо дивитися на Нього? Уявіть собі канатоходця, що йде над прірвою. Йому необхідно дійти до протилежного боку та не зірватися. І якщо він дивитиметься чітко туди, куди він має дійти, він там і опиниться. Якщо він дивитися на всі боки, то може втратити рівновагу. Подивившись униз, у нього взагалі може запаморочитися голова. Його можуть навіть атакувати птахи, що пролітають повз, або сильні пориви вітру. Але, незважаючи на точку призначення, він може тримати баланс і впевнено рухатися вперед.
Те саме стосується наших стосунків із Христом. Якщо ми хочемо слідувати за Христом і опинитися в тому місці, де нас чекає Ісус, нам потрібно дивитися лише на Нього. Ісус не змінюється через те, що змінюються наші обставини. Він наша скеля, Він наша стабільність, Він наш якір, Його обіцянки тверді та незмінні. Він – наша допомога, наша надія та наша надія.
Але щоб нам не зводити погляд з Ісуса, за це нам треба боротися. Нині за нашу увагу йде справжня війна. Варто включити телефон, як ми потрапляємо в мережі інтернету, соцмереж або непотрібної інформації.
Про диявола сказано, що він «ходить як рикаючий лев, шукаючи, кого б поглинути». Як правило, ворог настигає тоді, коли ми втомилися та виснажені. У такі моменти ми особливо вразливі. І його мета – «вкрасти, вбити та занапастити». І він найбільше бореться, бореться за наші очі та за нашу увагу, адже на що ми дивимося, то нас і поглине. Тому бережіть свої очі, спостерігайте за тим, що ви дивитеся чи читаєте.
І саме в ці моменти Ісус запрошує нас перекласти фокус з усіх цих труднощів, які завдають нам біль, і згадати, що ми не лише не самотні у Христі, а й переможці.
Де Його знайти?
Як нам практично дивитися на Ісуса? Де Його знайти? Господь насамперед перебуває у Своєму Слові, у Біблії. Він дав нам безліч обітниць, які неодмінно здійсняться, але лише в тому випадку, якщо ми знатимемо ці обітниці. А для цього необхідно читати це Слово, вивчати його та вірити в те, що там написано. І тоді, що б не відбувалося у твоєму житті, навіть якщо все довкола руйнується і ламається, ти можеш сміливо сказати: «Господи, я не дивлюся на ці хвилі та землетруси, які іноді так шокують моє життя. Але я дивлюся на те, що ти обіцяв мені. А ти обіцяв, що Ти мене ніколи не залишиш і не покинеш, що Ти зі мною в усі дні до кінця віку. Амінь».
Згадуй дружину Лота
Важливо не лише свій фокус зору перекласти на Ісуса, а й дивитися тільки вперед і в жодному разі не повертатися назад. А якщо й обернутися, то тільки для того, щоб згадати Божі благословення у своєму житті, порадіти та подякувати за них Богові.
У цьому відношенні для нас дуже показовою є історія про Лота та його дружину. У Новому Завіті при описі майбутніх подій чомусь згадується дружина Лота.
Ось що пише євангеліст Лука: «Так само, як було і за днів Лота: їли, пили, купували, продавали, садили, будували; але в день, коли Лот вийшов із Содому, пролився з неба дощ вогненний і сірчаний і винищив усіх; так буде й того дня, коли Син Людський з’явиться. Того дня, хто буде на покрівлі, а речі його в домі, той не сходи їх взяти; і хто буде на полі, також не звертайся назад. Згадуйте Лотову дружину» (Лук.17:28-29).
Чому ми маємо згадувати дружину Лота? Чому не згадувати, скажімо, Марію, яка народила Христа? Чи Сарру, яка народила Ісаака у 90 років? Чи Марію, яка розбила алавастровий посуд і вилила пахощі на ноги Христа?
Що ж зробила дружина Лотова, що нам її треба згадувати? Ми навіть не знаємо, як її звуть, про це в Біблії не сказано.
Давайте уважно проаналізуємо, що сталося там, коли виходило з Содому.
Лот мучився в праведній душі, живучи серед розбещеного і гордого народу в Содомі та Гоморрі. І Господь вирішив помилувати Лота та його сім’ю, тому послав до них ангелів, які сповістили про майбутнє покарання. Але чомусь Лот зволікав іти звідти. Мабуть, його серце з чимось змирилося, а може він звик до комфорту і не хотів щось змінювати у своєму житті. «І як він зволікав, то мужі ті [Ангели], з милості до нього Господньої, взяли за руку його та жінку його, і двох дочок його, і вивели його, і поставили його поза містом. Коли ж вивели їх геть, то один із них сказав: Спаси душу свою; не оглядайся назад і ніде не зупиняйся на околиці цій; рятуйся на гору, щоб не загинути тобі» (Бут.19:16-17).
І далі читаємо: «І пролив Господь на Содом та Гоморру дощем сірку та вогонь від Господа з неба, і скинув міста ці, і всю околицю цю, і всіх мешканців цих міст, і [все] виростання землі. А дружина Лотова озирнулася за ним, і стала соляним стовпом» (Бут.19:24-26).
Лотана дружина йшла позаду і озирнулася. А в розширеному перекладі Біблії написано: «Вона озирнулася з тугою». Тобто те, що лишилося позаду, їй подобалося. Вона не хотіла це залишати, це не входило до її планів, бо ангелам довелося виводити їх за руки. Причому Господь чітко і ясно сказав: “Не обертайтеся назад!” Але вона не послухалася, обернулася з тугою – і перетворилася на соляний стовп.
Сіль, яка не посолює
А чому в соляний? Чому не в бетонний чи цементний? Та тому, що згодом, у Новому Завіті, Христос назвав Своїх послідовників сіллю землі. Тобто ми – ті, хто покликаний подолати землю, запобігаючи розкладу. А дружина Лота стала сіллю, яка перетворилася на стовп, скам’яніла і виявилася не в змозі щось робити. Вона застрягла в минулому, яке не приведе її в майбутнє – до тих обітниць, до тієї надії, яку Господь мав для неї.
Для нас це повчальний прообраз. Можливо, і ми застрягли у якихось труднощах минулого? Ми з ними не розібралися і постійно про це думаємо. Або застрягли в образі, не можемо пробачити людині, і це не дає нам рухатися вперед. А, може, у тебе було розлучення, і ти досі не можеш оговтатися від цього. Якщо це так, то ми перетворилися на той самий соляний стовп, який нас знерухомив і ми не зможемо увійти в ті обітниці Божі і виконати волю Божу і ту мету, яка має для Нього. Але Господь каже: «Дитино Моє! У мене є для тебе майбутнє! Рушайся вперед! Дивись на Мене, і Я приведу тебе туди, де тече молоко та мед».
Не живи у розчаруваннях
Після розп’яття Христа багато Його учнів були пригнічені і розчаровані, тому що не чекали такої розв’язки. І ось одразу після воскресіння Христа двоє з них йшли з Єрусалиму до Еммауса з опущеними головами, розмірковуючи про те, що сталося. До них приєднався воскреслий Христос. Але вони були настільки занурені у свої скарги, що навіть не підняли на Спасителя свій погляд. Вони дивилися на своє розчарування, але не дивилися на Того, Хто дає Надію. І тільки потім, коли Ісус відкрився їм, вони сказали: «То це ж Ісус! У нас так горіло серце, ми відчували, але не зрозуміли!
Коли в нас відбувається те, що не відповідає нашим очікуванням, це паралізує, і ми не здатні підняти свій погляд на Христа. Але Він завжди поряд. Він у твоїм болі, Він у твоїх розчаруваннях. Він у твоїх надіях. Він не залишить і не покине.
Принеси в молитві до ніг Ісуса, залиши біля голгофського хреста всі свої розчарування та болі, образи, тривоги та сумніви, скорбота та сльози, все, що тебе тримає в минулому. Залиш це у Христа, щоб Його свята кров знищила та покрила все.
Дивися на Ісуса – начальника і творця нашої віри!
