Хто не бере хреста свого і слідує за Мною, той не достойний Мене. Це одна з суворих фраз Господа.
Що таке хрест? З одного боку, це дерево жертви, на якому був розп’ятий Христос, і руки простягнув, щоб нас усіх обійняти. Хрест — це жертовник Нового завіту і велика святиня. Оскільки Христос є агнець Божий, принесений і сам себе приносячий у жертву за життя світу.
Усі ми терпимо неминучі життєві труднощі. Жодна людина не позбавлена їх. Я маю на увазі і хвороби неминучі, і самотність, і старість, і майбутню смерть…
У будь-якому випадку людина — це хрестоносець. І свій хрест не можна кидати. Христос каже:
«Той, хто витерпить до кінця, спасеться». Той, хто витерпить до половини, не спасеться, той, хто витерпить на чотири п’ятих, не спасеться, той, хто витерпить на дев’ять десятих, не спасеться, витерпівший до кінця спасеться.
До речі, хрестами не міняються. У всіх у нас свій хрест. Чи можна помінятися? Ні. Чужі хрести важчі. Будь-який хрест, який почнеш міряти, тобі не підійде.
Тобі здається, що ось вона живе добре. І ти б хотів жити як вона. А якщо Бог покладе тобі її хрест на плечі, ти під ним тут же і впадеш.
У кожного є свій. Отже, треба взяти свій хрест і нести його до кінця.
Найважливіша річ: у міру терплячого несення життєвих труднощів людина знаходить у цьому всьому солодкість і внутрішню втіху.
Багато великих святих, в яких оселився Христос, зцілювали хворих, але ніколи не просили здоров’я для себе.
Наприклад, Амвросій Оптинський хворів з ніг до голови, інших зцілював, собі здоров’я не просив. Нектарій Егінський зцілював ракові хвороби, помер від раку, багатьох людей зцілив, а собі здоров’я не просив. Пімен Печерський хворів так, що виглядав, як живий труп, але інших зцілював.
Їх усіх питали, чому вони інших зцілювали, а собі не просили. І вони відповідали, що знаходять велику користь у своєму нинішньому стані. Це страждаюче і немічне тіло приносить їм більше користі, ніж коли воно було здорове і квітуче. У всіх святих з Богом договір: собі не проси, проси іншим.
Пам’ятайте одну велику притчу, коли у праведників в ліктях руки не згиналися. Їх садили за стіл, на якому було все, що забажаєш. І якщо б вони могли взяти все те, що хотіли, то до рота все одно б не донесли, тому що руки в ліктях не згинаються. І нагодувати могли тільки іншу людину. Дивишся, і тебе хтось нагодує. Саме так годують праведники. Собі нічого не просять.
Хрест легшає у міру його несення. Хрест важчає у міру його кидання. Це факт! Хрест потрібно нести без нарікань і терпляче, тоді з часом він полегшується.
Хрест на плечах невдоволеної, заздрісної, на Бога ображеної людини важчає з кожною годиною і роздавлює нерозкаяного грішника. Це теж факт!
Жив колись один подвижник Афанасій, який боровся і помер за православну віру. Мучеником він був. І стався з ним такий випадок. Він ішов з міста в місто. І побачив при дорозі безногого чоловіка. Безногий попросив Афанасія донести його до найближчого села. Афанасій взяв його на себе і пішов. Дорога неблизька, Афанасію важко. Безногий каже: «Гаразд, опусти мене на землю. Хтось інший піде — попрошу його». Афанасій продовжує його нести. Той йому: «Так, гаразд, кинь вже, досить. Спасибі. Допоміг». Афанасій несе його далі. І раптом він відчуває, що йому легше, легше, легше. А потім раптом відчув, що зовсім легко стало. І раптом голос йому над вухом:
«Ти мене не залишив. Я тебе не залишу». Випробовує Господь Ісус Христос нас усіх. Наскільки ми малодушні чи терплячі, мужні чи боягузливі, наскільки ми любимо себе чи любимо молитву, любимо Бога. Наскільки ми віримо в майбутнє життя чи віримо тільки в це життя, а в майбутнє не віримо. Випробовує Господь усіх до одного.
Потрібно свій хрест брати. Не чужий брати, а свій. І нести його потрібно до кінця. Кидати не можна. І у міру несення хрест ваш перетвориться на солодкість. Ви не те, що його кидати не захочете, це буде ваша нагорода.
Ви полюбите своє хрестонесення. Тому що відчуєте, що насолоджується хрестом ваш Ісус Христос, який узяв на Себе всі ваші тяготи, всі хвороби і зазнав невинного розп’яття на Своєму хресному дереві, щоб нам жити вічно.
