Чи можна подолати всі ті страхи, які переслідують нас у житті — страх засудження, страх невдачі, страх хвороб, страх за близьких, страх смерті?
Як навчитися не боятися? Лише зміцненням віри. Для цього треба полюбити Спасителя, який теж лякався, молячись у Гефсиманському саду. Але таки це подолав і пішов на хрест.
Чому виникає страх? Від маловір’я. Здолати страх можна лише одним способом — покласти свої сподівання на Бога. Потрібно просити Бога, потрібно читати Святе Письмо (особливо починаючи з дев’ятнадцятого розділу Євангелія від Івана), потрібно частіше причащатися і, звичайно, молитися.
Зовсім нічого не бояться лише божевільні. А якщо людина адекватна, вона постійно чогось боїться. Сміливець — це не той, хто нічого не боїться, а той, хто боїться, але намагається подолати.
Страх – це природне почуття, яке дано нам Богом. Воно має нас оберігати від різних божевільних вчинків. Але зовсім не для того, щоби ми впадали в паніку.
Чого нам боятися? Нежиті? Одужаємо. Смерті боятися? Вона все одно рано чи пізно буде. У паніці немає жодного сенсу. Навпаки, треба кріпитись, займатися своїми справами, працювати і молитися.
Але є один корисний страх. Це страх Божий. Він з’являється у людині з вірою. А чого починається віра? Людина відчуває Божу благодать і у відповідь відкриває своє серце Господу, і вони починають спілкуватися. Спілкуватись через молитву.
Людина звертається до Бога, щось просить, і Господь їй дає. Один раз, другий, третій… І людину починає відчувати подяка до Бога.
Зазвичай людина знаходить віру в якийсь особливий період свого життя — настала біда або необхідно пройти якесь випробування. І ось людина вперше помолилася, і тут раз і все вирішилося. І в людині народжується величезне почуття подяки.
Таким чином, встановлюються стосунки з Богом. Людина починає повіряти Йому свої серцеві таємниці, озвучувати прохання. Господь іде назустріч дедалі частіше. У відповідь це у людини формується почуття, яке називається «благоговіння». І це почуття зростає і міцніє, і стає тим, що називається страхом Божим.
Страх Божий – це страх розчарувати улюбленого Небесного Батька. І людина вже ім’я Бога марно не вживає, і відчуває благоговіння перед священними предметами, і до того, що стосується божественного життя, ставиться з трепетом.
Без благоговіння неможливо пізнати Бога. Якщо людина не відчуває благоговіння, то Бог для неї залишається закритим. Тому що благоговіння йде від любові та смирення перед Богом. Воно народжує страх Божий.
Деякі люди кажуть, що не відчувають Бога, не можуть. Ну, не можеш, тоді живи без Бога. Як комахи. Адже вони не знають Бога, вони просто повзають собі.
Інша річ, якщо ти хочеш пізнати Бога, то треба звертатися до Нього з молитвами, чи відчуваєш ти Його, чи не відчуваєш — не важливо. Це ж необов’язково відчувати відразу.
Якось до мене одна жінка звернулася з питанням, як повірити. Я запитав, чи має вона проблему. Вона сказала, що дуже хоче мати перевезти до свого міста, поміняти квартиру. Я порадив їй сходити до найближчого храму, підійти до будь-якої ікони, поставити свічку і вимови прохання.
Вона мені потім дзвонить і каже, що благополучно обміняла двокімнатну квартиру у рідному містечку, де жила мати, на двокімнатну у столиці, де жила сама. Я їй говорю: «Ну, ось бачиш. А тепер іди, став свічку і дякуй Богові». Потім вона хрестилася, до церкви регулярно ходила. Воцерковилася дуже серйозно, життя прожила по-християнськи і померла по-християнськи. Ось з таких дрібниць починається віра.
Просити про життєві справи — це, звісно, дріб’язково. У Писанні сказано, що Бог перед нашим проханням знає, що нам потрібно. Тому християнин, який уже пройшов великий шлях, просить лише одного – Духа Божого. Щоб його серця торкнулася Божої благодаті. І більше нічого. І ще просить прощення своїх гріхів.
А віруючий-початківець, як людина тілесна, зазвичай молиться про життєві проблеми. Діти моляться, щоб контрольну добре написати, студенти — щоб іспит скласти…
Звичайно, перед Царством Небесним все це — нісенітниця повна. Але для людини це важливо, а Бог як Батько дивиться на це з поблажливістю. Якби Бог не був Духом, можна було б сказати, що Він дивиться на все це з посмішкою. Адже ми як маленькі діти. А Бог як Батько, який дає своїм чадам те, що вони просять.
