«Найбільше бережи серце твоє, бо з нього походить життя» (Прітч.4, 23)
Розум – слуга серця – «Бог або світ», або про духовну сліпоту від пристрасті до земного – Про зіпсованості нашого серця і очищенні його – «Кому відкривається Господь?», або як у своєму житті відчути Бога?
Святой праведний Іоанн Кронштадтський (1829-1908) пише, що «розум (або розум) – слуга серця». Чому він так пише? Тому що, чого хоче серце, з чим воно погоджується і приймає за істину, то і виправдовує, і пояснює розум (1). Звідси зрозуміло, чому ми, не знаючи в своєму повсякденному житті Бога, і не водимі Його розумом, тобто які не знаємо духовних основ (законів) буття, і тому постійно їх переступаємо, завжди виправдовуємо себе, намагаємося знаходити собі вибачення. Серце нечисте вимагає виправдань, щоб якось впоратися з викриваючою його совістю, і мати хоч якусь подобу спокою.
Серце – основа нашої сутності, які ми по серцю, такі ми й насправді, і такими бачить нас Бог (2). Ми скільки завгодно можемо прикидатися перед людьми, намагаючись перед ними бути і люб’язними, і благочестивими, і спокійними, але кожен про себе сам знає, скільки правди в цій облуди (прагнення подобатися іншим, бажання бути як всі, не порушувати прийнятий в суспільстві етикет і т.д.), а скільки нас справжніх. Це лицедійство, схильність до акторства, до постійного носіння масок дуже властиві сучасній людині. Світ крутить бідною людиною, все більш видаляючи її від справжніх призначень, і тому не дає їй ні справжнього щастя, ні справжньої любові, ні миру і спокою душевного, а лише одні тривоги, розчарування, постійну метушню, і, врешті-решт, викидає її з життя, розбитого тілесно і душевно, і зовсім не готовою до переходу в інший світ …
Святітель Микола Сербський (1881-1956) пише, що серце людське не може бути не зайнятим, воно завжди наповнене або Богом, або миром, або пеклом (3). Ось ця наповненість світом наших сердець і веде нас і від Бога, і від любові, і від щастя, і від порятунку. Дуже багато, навіть воцерковлених людей застрягають саме на цьому. Вони не проти Бога, і віруючими себе вважають, і багато хто з них протягом скількох вже років і пости дотримуються, і Богослужіння відвідують, і до Таїнств Церковним приступають, і намагаються молитися, але ось щось у них не йде, щось заважає їм з’єднатися з Богом, відчути Його в своєму житті, насолодитися Його Благодаттю. І причиною тому, як раз і буває дуже часто те, що вони ніяк не можуть віддати всього свого серця Богу, в ньому все ще живе любов до світу, до його оманливим розрадам і спокусам. Немає віри в волю Божу, немає надії на Його допомогу, немає самозречення. А ж не відрікшись від свого занепалого «я», від самолюбства, свавілля, не можна догодити Господу, не можна йти за Ним, котрий сказав: «Хто не бере хреста свого і не йде за Мною, той Мене недостойний» (Мф.10, 38) .
Любов до світу, до плоті є перепоною між нами і Богом, і розумом ми часто це вже розуміємо, але ось рішучості все виправити немає. Це тому що серце наше не чисто, ми його ще не переінакшили, не зробили Божим, в ньому ще багато суєти, багато земного і не рятівного. Звідси скорботи, спокуси, які попускає нам Господь, що піклується в першу чергу не про нашого земне щастя, а про спасіння душі для вічності.
Щастя земного Він теж нам бажає, і дає, але лише як додаток до головного, до шукання Царства Небесного, за сказаним: «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам» (Мф.6, 33). І так воно і буває, тільки людина повністю віддасть себе в провід Боже, почне ревно догоджати Богу і все земне як би відійде для нього на другий план, перестане закривати собою Небесне, як тут же і життя налагоджується, і відчуття щастя приходить, і проблеми самі собою вирішуються … (4)
От що пише про пристрасть до земного, і про видалення від Бога через суєту і многопопечітельность старець Паїсій Святогорець (1924-1994): «Не треба віддавати свого серця матеріальному. Є люди, які віддаються матеріального без залишку. Цілий день безперервно у них проходить в турботі про те, як повинно виконати якусь роботу, а про Бога вони не думають зовсім. … Працюйте руками, працюйте ногами, але не дозволяйте ухилятися від Бога вашого розуму, чи не віддавайтеся матеріального всім своїм єством, всім своїм внутрішнім потенціалом і серцем. … Наскільки це можливо, не віддавайте роботі свого серця. Віддавайте їй свої руки, віддавайте їй свій розум. Не віддавайте серця незначному, некорисному. Коли серце в Христі, тоді освячується і робота. І сама людина зберігає тоді внутрішню душевну свіжість сил і відчуває справжню радість. Використовуйте своє серце правильно, не витрачайте його даремно …
Якщо серце віддане Богові, то розум перебуває в Бозі, а мізки зайняті роботою …
Чи не витрачай свої дорогоцінні сили на зайві клопоти і суєтні турботи, які колись перетворяться в прах. Пораючись і піклуючись про зайву і суєтне, ти і тілесно втомлюєшся, і розум свій розпорошувати без мети, а потім, під час молитви, приносиш Богу втому і позіхання – подібно до тієї жертві, яку приніс Каїн (Див .: Бит.4, 3 7).
Від великій турботи і піклування людина забуває Бога.
… В нашу епоху диявол цілком захопив людей матерією, земними клопотами. Він вчить людей багато працювати, багато їсти – щоб вони забували Бога і, таким чином, не могли або, точніше сказати, не хотіли отримати користь з тієї свободи, яка дана їм для освячення душі …
Загубившись в земному, людина збивається зі шляху, який зводить його на Небо. Спочатку робиш одне, потім хочеться робити щось ще … Якщо тебе затягло між цих шестерень, то все – ти пропав.
Якщо розум людини не в Бозі, то як вона відчує божественну радість? Серце легко охолоджується …
… Якщо людина забувається в цьому житті, то вона втрачає даний їй час, витрачає його даремно. Якщо вона не забувається і готується до життя іншого, то її земне життя має сенс. Якщо думати про життя інше, то багато чого змінюється. А думаючи про те, як зручніше влаштуватися тут, людина буває змучена, вибивається з сил і йде в вічну муку.
Стережіться заразитися пристрасним захопленням земними справами: «Зараз ми повинні зробити одне, після цього – інше …», тому що в такому стані вас застане Армагеддон (Див .: Откр.16, 16). Одне тільки нетерпляча турботливість в зв’язку з будівництвами, ремонтами та іншими справами – вже справа бісівська. Поверніть ручку настройки на Христа, тому що інакше у вас буде лише видимість життя з Христом, тоді як всередині залишиться все мирське мудрування … »
