“Тоді проясниться гріховна тьма, полегшиться серце від тяжкості гріховної, засяє світло і відрада на серце і заміниться печаль радістю.”
Пустослів’я словесне заподіює людині багато бід. З ним вона впадає непомітно в осуд, сміх, жарти, неуважність, холодність серцеву до незадоволення на навколишні порядки, до знищення духовного свого настрою і набуває загальну апатію, тяжкість на совісті за злочин заповідей Господніх:
«Не засуджуйте, та не засуджений будешь», «яким судом судите, судять і вам», «за кожне слово пусте дасте відповідь Богові». Тому пустослів’я гріховно не тільки духовне, а й розумове. Якщо хто звик пустословити розумом, то такого боротися буває ще важче з уявним ніж зі словесним; бо може пустословити і наодинці і при будь-якому разі. Нашому ж єству властиво зачаровуватися розумом, тому невеликої праці коштує змусити нас пустословити розумом, малюючи картини навіть і не з дійсного життя.
Треба намагатися перебивати з самого початку такі вражі думки Богоугодними: самоукоріненням, проходження по митарства, страшний суд, засудження грішних, що відходять на вічні муки, в видалення від Бога, від світла в вічну темряву. Такими і подібними думками треба порушувати себе від усипляння духовного і приводити серце своє, плач, покаяння, до пам’яті про Бога, до безперестанної розумно-серцевої молитві. Тоді проясниться гріховна тьма, полегшиться серце від тяжкості гріховної, засяє світло і відрада на серце і заміниться печаль радістю. Св. Отці для полегшення боротьби проти пустослів’я і дії пристрастей примушували себе до постійного заняття рукоділлям і навіть розраджували себе тілесною працею, переносячи з місця на інше місце камені і пісок, і на питання: що вони роблять? відповідали: «томляю томлящего себе». Отже, навантаження тіла допомагає проганяти гріховні думки.
