Ці слова дуже точно дають нам зрозуміти, як нам, віруючим, потрібно себе вести в цей важкий час, що робити, щоб хоча б через нас не множилося зло, a тільки добро, як нам бути не пасивними, смутними спостерігачами того, що відбувається, але “сонечками” для інших, щоб і самим йти рятівним шляхом, і своєю молитвою, прикладом, за потрібне словом, справою зуміти допомогти і іншим, тим самим допомагаючи і свою країну повернутися до колишнього благочестя, допомогти їй знову стати Святою.
Замість нарікань, маловір’я, зневіри, все більш часто полонять наші душі останнім часом (особливо у тих, хто дивиться телевізор, цікавиться політикою), – більше надії і сподівання на Бога і молитви до Нього, більше добрих слів і справ на славу Божу, позитивних, світлих думок, щоб не втрачати мир душевний, і не стати заодно з занепалими духами, множачи негатив навколо себе. Кожен додатково прочитаний нами акафіст або молитва, читання Псалтиря, Євангелія, милостиня, добре слово підтримки, молитва за ближнього, замість засудження, – все це приймається Господом, як наша посильна лепта в загальну Чашу добра.
Це шлях перетворення себе через дотримання євангельських заповідей, шлях боротьби зі злом не навколо себе і в інших людях (що пропонують нам революціонери), а всередині себе – зі злом, що зароджуэться в нас самих. Як вчив ще преподобний Серафим Саровський: «Стяжи дух мирний і навколо тебе врятуються тисячі». – Змінися сам, спаси себе самого, і тоді буде видно як допомогти і ближньому.
Бажаючи бачити дітей своїх щасливими і благочестивими, що живуть у вільній, процвітаючій і багатій (духовно і матеріально) країні, ми самі повинні йти шляхом святості: любити, прощати, замість осуду – молитися про виправлення і спасіння, замість підозрілості – навчитися довіряти людям, бачити у всьому хороше, замість поганих думок про людей, про ситуацію в сім’ї, на роботі, в загальному в країні – плекати в собі здатність всіх виправдовувати, у всьому бачити хороше, а погане не помічати. Комусь може здатися, що це утопія, відхід від дійсності, ширяння в хмарах – насправді ж, це відхід від негативного сприйняття дійсності, очищення своїх думок, почуттів від культивованого через пресу, телебачення, інтернет, зла. Зло множиться через нас, таким чином, якщо ми його приймаємо в себе, якщо ми їм живемо, – вічно дратуємося, всім незадоволені, доброго не помічаємо, що не дякуємо за те, що маємо. Таке сприйняття дійсності – це самопрокляття, і тому живемо з кожним роком все гірше і гірше.
Не знаючи духовних законів, сучасні люди буквально захлинаються у злі, в негативних проявах свого життя, не знаючи ні про справжню причину того, що відбувається з ними, ні, тим більше, як з цим всім впоратися, як дати собі раду і своїм ближнім. Поки ми не навчимося бачити зло в собі, розрізняти його дії, і боротися з ним, – ми будемо його розсадниками, самі постійно мучатися і інших навколо себе мучати. І це навіть при зовнішньої красивості і пристойності, коли все на вигляд і пристойно, і не гірше ніж у інших. А щастя немає, є постійна гонитва за ним, і суцільні розчарування, і суцільні з’ясування відносин, і суцільний негатив, з яким вже і звикається, і він вже починає здаватися нормою, і людина робиться жорстоким, озлобляється …
Йде процес деградації, у кожного свій, і зупинити його можна тільки за допомогою Бога, силою Його благодаті. Самі ми безсилі вигнати з нашого життя зло, ми можемо тільки звикнути до нього, втягнутися в нього і потихеньку вмирати, щодня грішачи, і таким чином, знову множачи зло, і в собі, і навколо себе. Скільки розчарувань в світі, скільки страждань, скільки непотрібної суєти і погоні за порожнім, непотрібним, на що витрачаються найкращі роки життя, здоров’я. Біг не в тому напрямку, за помилковими цілями, – люди самі себе гублять, звинувачуючи в своїх бідах всіх навколо, і навіть Бога, тільки не себе. – У цьому головна наша помилка, і головна біда: ми сліпі без Бога, дурні і порожні, і схильні до всякого зла, і слабкі перед ним, і безпомічні. Але через дурість свою (через гординю і самовневненість), до Бога ми не йдемо, не просимо у Нього допомоги, та й взагалі не намагаємося навіть дізнатися про Нього, і, таким чином, зрозуміти, як-то жити треба, щоб все, нарешті, налагодилося, і щоб все добре було , і мирно, і затишно, – і у себе в душі, і навколо.
Як вчать нас Святі отці і старці, потрібно стежити за своїми помислами. – Не тільки за словами, вчинками, а й за своїми думками, пам’ятаючи, що вони матеріальні і не зникають безслідно, і що вони теж є джерелом або добра, або зла. Які наші думки, таке й життя. І дійсно, якщо ми навчимося контролювати свої думки, розрізняти їх, розуміючи, яка від Ангела-хранителя, а яка від занепалих духів, і доброї думкою перекривати будь-яку злий, навчимося бути строгими тільки до себе, а до інших – поблажливими, пам’ятаючи про нашу загальну неміч, схильності до гріха, ми зможемо поступово змінити свою свідомість, очистити серце, і, таким чином, зможемо змінити і своє власне життя, і будемо позитивно впливати на життя навколо.
Як пише святитель Микола Сербський в своїй книзі «Війна і Біблія» – Бог благословляє одну війну – війну з собою – зі своїми недоліками, пристрастями, гріховними звичками. І хто не воює з собою, той обов’язково буде воювати з Богом і іншими людьми.
Господь відкрив нам мету життя і шлях, що веде до цієї мети. І все дав для того, щоб цієї мети досягти. Мета – життя вічне. Шлях – покаяння, молитва, виправлення гріховного життя на благочестиве, життя за заповідями євангельськими, боротьба з пристрастями, переродження душі під впливом Божої Благодаті, за допомогою церковних Таїнств. Для цього Господь і створив Церкву, без неї неможливо врятуватися, тому що своїми людськими силами ми можемо стати тільки хорошими людьми, по-людськи добрими, справедливими, – але цього мало, щоб наслідувати Царство Небесне. Всі праведники Старого Завіту після смерті потрапляли в пекло. Дорога в Рай для них була закрита. І тільки з приходом на землю Сина Божого, Його хресної смерті і Воскресіння, для нас стало можливим порятунок, – не власною силою, і не за своїми заслугами, а Силою Божою, Його Благодаттю, і по Його заслугах, по Його слухняності Отцю Небесному аж до жертовної смерті за гріхи людські …
Від нас потрібно бажання врятуватися, а сили на це і саму можливість цього дає Господь. Дає через Хрещення і через участь в благодатних церковних Таїнствах. І тому так важливо знайти Його Церква, яку Він створив, де Він є Головою, де Він живе Духом Своїм Святим, і в якій непорушність і незмінними залишаються Його святі правила (канони) і ніяке мудрування людське не зашкодило Його вічну Істину. І тому так воює ворог роду людського саме проти Православної Церкви, тому що тільки в ній можливо порятунок …
Нам всім потрібно стати в ці важкі для Церкви часи ще ближче до Бога, пристане до Нього, єдиного здатному допомогти і розрадити, і навіть змінити вже визначене, якщо буде молитва і покаяння, і виправлення гріховного життя на благочестиве, і виховання дітей в православній вірі . І нічого не боятися, твердо пам’ятаючи, що зло безсильна перед Добром, і Бог все бачить, і знає як нам допомогти, і може це зробити …
